Глава 12. З особистого щоденника Яни Дюбуа-Пендрагон

11.03

Всю ніч я не стулила очей. Всі мої думки були про Жерома. Як він там? Чи відчуває він, що з ним коїться щось недобре? Чи пам’ятатиме він, що сталось сьогодні в школі? Зазвичай жертви одержимості не пам’ятають моментів, коли демони беруть над ними гору та проявляють себе. Позаминулого року я зіштовхнулась з двома такими людьми. Пройшовши крізь обряд мого не дуже досвідченого, але дієвого, екзорцизму, вони взагалі не могли згадати, що з ними відбувалось, коли крізь них діяли демони. Мені лишалось тільки сподіватись, що з Жеромом буде так само. А якщо ні? Якщо містер Вернер не достатньо пригнічує свідомість? Я почервоніла, пригадавши вчорашнє зізнання. Цей безпринципний демон жартуючи видав всі почуття хлопця. І як мені тепер йому в очі дивитись? На відміну від нього, я ж нічого не зможу забути. Знаючи все це, як мені тепер взагалі ставитись до Жерома?

Я стурбовано крутилась з боку на бік, доки не прийняла рішення залишити все як є. Якщо Жером нічого не пам’ятає, то і я нічого не знаю. От коли він мені зізнається особисто й по-справжньому, тоді й буду панікувати. До того ж зараз набагато важливіше витягнути з нього цю демонічну мразоту. Чим довше містер Вернер залишатиметься в його тілі, тим сильніше він може злитися з душею Жерома, і тоді навіть їхнє добровільне розділення може травмувати мого друга назавжди, зробити його психічно хворим. Жах який! Чим більше демон користуватиметься магією, тим більше він руйнуватиме тіло Жерома. Він же зовсім не підготований, щоб пропускати крізь себе такі потоки енергії, тим паче чорної. Зазвичай, коли юні чаклуни починають навчання, вони в першу чергу проходять ряд фізичних тренувань, які допомагають чарам вільно текти крізь них, не травмуючи тіла. Якщо чаклун спадковий, то він володіє даром з народження та вже адаптований та призвичаєний до нього. Якщо такий величезний згусток магії, як у Вернера, помістити у звичайну людину, то довго вона не протягне. У Жерома в запасі не так багато часу. Про це слід хвилюватись більше, ніж про справи сердешні.

Я обливалась холодним потом від жаху, що мій друг може померти будь-якої миті. Лежати більше я не могла та почала ходити з кутка в куток у повній темряві, добре що нічний зір в мене чудовий. Про що взагалі думав Вернер, коли вирішив так вчинити? Хоча його мотиви й без того цілковито зрозумілі. Цікаво, що він зараз робить. Скільки волі він дає Жерому? Сподіваюсь, він сидить в ньому тихий та сумирний та висовується лише за особливої нагоди. А якщо він повністю підім’яв під себе хлопця? Раптом весь учорашній день ми спілкувались з демоном, який майстерно прикидався нашим другом. Від думки, що Вернер спілкувався з Марі, з рідними Жерома, його молодшим братиком та мамою, яка тільки нещодавно одужала від тяжкої хвороби, мені стало зле. Треба скоріше повернути все як було, але як? Демон вимагав від мене неможливого. І жодних ідей у мене поки не було.

Ці думки крутились у мене в голові всю ніч, породжуючи один напад паніки за іншим. Вранці я відчувала себе хворою та розбитою. Стійко витримавши питальні погляди членів моєї чарівної родини та, так-сяк замаскувавши косметичною магією заплакані, невиспані очі, я попрямувала до ліцею. Я швидко пронеслась крізь двір та чкурнула в хол, бажаючи якнайшвидше потрапити в клас, уникнувши зустрічі з Жеромом.

– Доброго ранку, Яно, - гукнула мене Марі, що поспішала на урок біології з оберемком книжок та зошитів в руках.

– Добрий ранок, Марі. Як справи?

Ми відійшли до вікна, щоб не заважати іншим учням. Повз нас проносився гамірний веселий натовп. Усі поспішали на перший урок, вітались з друзями та просто жили звичайним шкільним життям, не підозрюючи, які магічні пристрасті відбуваються за крок від них.

– Та все нормально, - відповіла Марі, сонно позіхаючи, через що мені ще більше захотілось спати. – Ти вибач, я вчора так швидко пішла зі школи та навіть не попрощалась. Не знаю, що на мене найшло.

– Не переймайся, все добре. Я вчора й сама швидко втекла, запізнювалась на тренування, - збрехала я з черговою посмішкою на обличчі. Певно, це містер Вернер чарами змусив її піти, щоб вона не заважала нашій розмові. Добре, що він нічого з нею не зробив. До речі, про вовка.

– Послухай, стосовно Жерома, - почала я невпевнено, ретельно підбираючи слова. – Ти випадково за ним нічого дивного не помічала?

– Тобто дивного? – не зрозуміла Марі.

– В сенсі поведінки. Тобі не здається, що він якось змінився останнім часом? – обережно спитала я.

– Та ні, не помічала, - дівчина задумливо знизала плечима. – Мені здається, що його взагалі вже нічого не змінить. Ну, знаєш, горбатого могила виправить, і все таке.

– Ну, так, звісно, - неохоче погодилась я. Добре було б сказати щось типу «Будь з ним обережна», але це тільки б викликало непотрібні питання з боку Марі та зайві підозри в містера Вернера. Напевно моя мила наївна подруга не забуде розповісти про нашу розмову Жерому, сказавши при цьому, що це я дивно себе поводжу. А що чує Жером, чує й демон.

– Привіт, про що говорите? – пролунав голос позаду нас. Від несподіванки я підстрибнула на місці. Серце ледь не вистрибнуло через горло та не втекло геть. Жером підійшов до нас зі спини, і поглинута невеселими думками я його не помітила, точніше не відчула його наближення. Він як завжди був одягнений у своїй розхлябаній манері, але, як і вчора, це був не просто набір речей, що потрапили під руку, як це бувало зазвичай, а скоріше продуманий образ. В усьому, від ретельно укладених кучерів до шкіряного браслету на зап’ястку, відчувався вплив містера Вернера. Я вже помітила, що демон ставився до своєї зовнішності з особливою увагою, і розхристаність Жерома його, мабуть, просто виводила з себе. Одягнути хлопця в дорогий костюм було б надто підозріло, але в межах можливого він старався, як міг. Цікаво, всі ці речі Вернер знайшов в шафі Жерома, або купив за свої чорно-магічно зароблені?