Глава 10. З особистого щоденника Яни Дюбуа-Пендрагон

10.03

Ранок вівторка був похмурим та понурим, як і мій настрій. А яким він ще міг бути після того, як спочатку мені погрожував Еквілібріум, а потім ще містер Вернер? Чорти б драли цього демона! Вибачте за каламбур. Якщо Еквілібріум ще буде триматись осторонь й дотримуватись нейтралітету, то від цього пекельного монстра можна очікувати чого завгодно. Так, можливо, я трохи схитрувала, сказавши, що сплатила йому борг, але що ще мені було робити? Неможливо врятувати когось, коли сам знаходишся по шию в болоті. Тож він може злитись скільки завгодно, а я й надалі вестиму своє тихе благопристойне життя, як і личить добрій світлій чаклунці, яка відправляє чудовиськ в пекло, а не проводить з ними перемовини.

Оскільки Джоша все ще не було вдома, то і його вранішні пробіжки, а точніше марафони, були забуті. Навіть собаку вигулювати не довелось. Цей обов’язок сам собою ліг на плечі Адріана, оскільки після вчорашньої прогулянки з демоном Соня взагалі не хотіла до мене підходити. Це розбивало мені серце, але що робити. Я сама була винувата, що налякала її до гикавки. Так чи інакше, сьогодні мені вдалося добре виспатися, що трохи покращило мій стан, але тривога не полишала мене. Дорогою до ліцею я була весь час на сторожі на випадок, якщо містер Вернер вирішить що-небудь вчинити. В тому, що він буде мститись, я навіть не сумнівалась.

Не дивлячись на мої побоювання, ранок пройшов спокійно. Жодні монстри по дорозі мене не покусали. Я зустрілась з друзями та з полегшенням переконалась, що з ними все в порядку. Марі остаточно оклигала від вчорашнього інциденту з Лілі й була налаштовано рішуче. Я позаздрила її силі духа, адже вона навчалася в одному класі з цим істеричним стервом. Якщо ця вискочка ще хоч раз посміє знущатись з моєї подруги, я їй, як висловився Жером, натягну око на дупу. В прямому сенсі. Магія трансформації й не таке дозволяє. Проте добрій шляхетній чаклунці не пристало так висловлюватись. Жером сьогодні також був в гарному настрої. Він був стриманий і зібраний більше, ніж зазвичай. Може, це на нього так вплинула вчорашня розмова, але він одягнувся більш охайно й навіть спробував щось зробити зі своїм неслухняним волоссям, якось його укласти, хоча це вийшло не дуже. Одним словом, налаштований він був рішуче.   

В основному все було як звичайно. Уроки тягнулись мов гумові, перерви було непристойно короткими. В мене навіть почала зароджуватись надія, що сьогодні буде звичайний спокійний день, але не так сталося, як гадалося. Як тільки продзвенів дзвоник на обідню перерву, задзвонив і мій телефон. На екрані висвітився номер Графа. Як завжди не вчасно. Знову йому від мене щось потрібно. Хвилину я барилася, вирішуючи, чи варто взагалі відповідати, але все ж таки, долаючи погане передчуття, взяла слухавку.

– Алло, - сказала я неохоче.

– Доброго дня, мадемуазель Дюбуа, - відповів приємний чоловічий голос. – Це вас турбує Ренар Арно.

– Доброго дня, месьє Арно. Чим можу допомогти? – я швидко збирала зошити, маючи намір як найшвидше приєднатись до друзів у їдальні.  

– Я хотів би запросити вас на обід, якщо ви не проти, - несподівано запропонував Граф. Я гадала, він почне з «Нам треба дещо обговорити» або «Нам треба поговорити», а тут запрошення на обід. Як мило з його боку.

– Святі єдинороги, невже я вам настільки сподобалась, що ви вирішили мене кудись запросити, - не втрималась я від того, щоб хоч якось його не подражнити.

– Не…не в тім річ. Просто я хотів обговорити з вами певні питання, - швидко відповів він з підвищеною серйозністю.

– В такому разі я маю відмовитись. Я не зобов’язана бігати до вас за першої вимоги, - сказала я, не приховуючи роздратування. Еквілібріум, Вернер, «ІГАНА», всім від мене весь час щось потрібно! Невже їм так важко дати мені спокій?

– Прошу вас. Можете з’їсти стільки тістечок, скільки захочете, - висунув чергову пропозицію Граф. 

На хвилину я задумалась. Мені вкрай не хотілось з ним зустрічатись і влізати в його проблеми ще глибше, але з іншого боку, мені все одно потрібно було з ним поговорити стосовно його родини. До того ж він пообіцяв пригостити мене тістечками в необмежній кількості. Ще секунда коливань й солодощі взяли гору над моїм поганим настроєм.

– Гаразд, - відповіла я з неохотою, – але ви пообіцяли. Я буду за хвилину.

Я поклала слухавку та бігом спустилась до їдальні, де мене вже чекали друзі.

– Вибачте, сьогодні обідайте без мене. В мене з’явилась термінова справа, - швидко проторохтіла я і, перш ніж вони встигли отямитись, побігла геть.

– Гей, ти куди? – крикнув мені навздогін Жером, але я лише помахала йому рукою. Мовляв, потім розповім, коли повернусь.

Я вискочила на вулицю, навіть не надягнувши пальто, і, не звертаючи уваги на холод, швидко пішла до машини, в якій на мене чекав Граф. Я спрожогу відкрила передні дверцята та вмостилась поряд з месьє Арно, кинувши рюкзак на заднє сидіння.

– О, ви вмієте з’являтись, як всі нормальні люди, а не тільки матеріалізуватись з повітря, - сказав він уїдливо. Вочевидь, моя перша поява справила на нього незабутнє враження. 

– У мене багато талантів, месьє Арно. Ну що, поїхали, час не гумовий, - я застібнула пасок безпеки та нетерпляче подивилась на Графа.

– До речі, ви виглядаєте сьогодні просто чарівно, - зробив він несподіваний комплімент. Від кого, від кого, а від нього я такого не очікувала. Для «ІГАНА» я наче як жахливий монстр все ж таки.