Чаклунські шляхи: Вступ в демонологію

Глава 5. З особистих записів Ренара Арно у справі №1027-А

8 березня 20хх року

Складність буття агентом «ІГАНА» навіть не в тому, що тебе може з’їсти якась потойбічна потвора, а в тому, що доводиться працювати без вихідних. Злочинці, звичайні або надприродні, особливо серійні вбивці, не думають про відпочинок, що в неділю можна і вдома посидіти, а тому і ми також. В будь-який день, в будь-яку погоду ти встаєш і робиш свою справу, особливо коли розслідуєш злочин.

От і сьогодні так само. Вся країна відпочиває, а ми працюємо. Нічого не маю проти того, щоб вставати раніше, за роки служби я вже звик, але саме сьогодні хотілось поспати трохи довше. Моя вчорашня розмова з мадемуазель Дюбуа схвилювала мене більше, ніж я очікував, коли наважувався на цю справу. І причина навіть не втому, що я відкрито явився до неї в ліцей, коли будь-який член нашої організації міг за мною простежити. І не те, що я просив її допомогти з розслідуванням. Якщо чесно, я до кінця не вірив, що відьма насправді зможе допитати собаку. Це був лише привід, щоб зустрітись із нею та передати конверт. Вся річ у тому, що я віддав їй цей клятий конверт! Тепер в руках відьми історія моєї родини на цілих сім поколінь! А якщо вона оберне ці знання проти мене, проти моїх близьких? Не думаю, що довіритися цій істоті було розумною ідеєю. Їй не можна довіряти до кінця. Я сам був свідком того, наскільки вона може бути небезпечною. І цей її друган, що застав нас вчора. Від одного його вигляду мене пройняв холод. Не хочу сказати, що я злякався, зовсім ні, я бачив монстрів жахливіших, але зайві неприємності мені ні до чого.  Тим паче я не знаю, хто або  що таке він насправді.  В ніч, коли ми зіткнулись з Моро, бісовим психопатом, який начебто керує Темною Ложею, чи як там її, мені вдалося почути дещо цікаве про відьму, хоча багато що зі сказаного й досі залишається для мене загадкою. Мені так і не вдалось дізнатись, що ж то за Рада така, яку вони постійно згадували. Пошуки про те, що ж таке Кастле Магус, теж не дали результату. І все ж я довірився зовсім чужій, невідомій, небезпечній істоті! Про що я тільки думав? Напевно про те, як би мені самому не стати жертвою власної організації та повернути звичайне життя. Відьма, певно, сміється наді мною.

Одним словом, ці думки весь час лізли мені в голову, не дозволяючи зімкнути очі ні на годину. І тепер, не спавши всю ніч і перебуваючи в жахливому настрої, я пив нікудишню каву з вершками, вмостившись за найдальшим столиком. Ранок тільки починався, і в їдальні було відносно безлюдно. Кілька оперативників, що повернулись з чергування, втомлено снідали, перш ніж здати звіти й влягтися спати. За стійкою видачі снували кухарі, готуючись до вранішнього напливу відвідувачів. Приблизно за годину «ІГАНА» почне прокидатись, і простора їдальня наповниться людьми, що поспішатимуть випити каву та пристати до роботи. В цей час я зазвичай снідаю в своїй кімнаті, де мені не заважає набридливий натовп, але сьогодні була неділя, і в штаб-квартирі організації залишились лише безпосередні мешканці цього маєтку. Це означало, що народу сьогодні буде менше в рази, і можна відносно спокійно насолодитись чашечкою відверто невдалої кави та вчорашнім номером «Ле Монд». Ідеальне місце, щоб відігнати дурні думки.

Не встиг я прочитати й трьох сторінок, як в їдальню увірвався Гай, жвавий й бадьорий, не дивлячись на ранній ранок. І чого йому не сидиться вдома в неділю?

– Не думаю, що ти перся через все місто в таку рань, тільки щоб випити зі мною кави, - я повільно склав газету й поклав її на край столу, поки мій енергійний напарник мостився навпроти. Всім своїм виглядом він виказував поспіх і нетерплячку. Знаю я цей його «душевний підйом», дочитати газету в мене навряд чи вийде.

– Звісно не для цього, - прогудів він, роздратовано зиркнувши на мене з-під густих брів. – Справа є, при цьому невідкладна.

- І яка ж справа, мій милий друже, є настільки терміновою, що відірвала тебе від дружини й дітей в такий чудовий недільний ранок? – я повільно пив каву, допікаючи Гая своєю неквапливістю, коли тому вже кортіло рушити в дорогу.

– А така справа, Ренаре, що ми з тобою їдемо в морг оглядати трупи жертв. Я вже про все домовився, - він сердито подивився на мене та за звичкою дістав з кишені запальничку й сигарети, але під похмурим поглядом кухаря поклав їх назад.  

– В морг? У неділю? В таку рань? – здивувався я. Ініціативність Гая інколи вражає.

– Так, саме в неділю, саме в таку рань, - огризнувся він, сам явно незадоволений своїм задумом. – поліція не тупа, Ренаре. Вони вже пов’язали між собою випадок в Женвільє і в п’ятому окрузі. Тіла обох жертв привезли в центральний морг. І саме сьогодні там заступає на зміну один мій знайомий. Я вже про все з ним домовився, за гроші, звісно ж. Іншої такої можливості оглянути тіла як слід в нас може більше не бути. Тому підіймай свою ліниву сонну дупу, й поїхали. О другій я обідаю в тещі. Якщо я запізнюсь, Люсі мене приб’є.

– Коли-небудь вона з тобою точно розлучиться, забере дітей й піде, - я одразу згадав тендітну жваву брюнетку, з якою мав честь бачитись на корпоративах і рідких сімейних обідах, на які Гай мав необережність мене кликати. Кожну нашу зустріч ця мила жіночка клятвено обіцяла мені, що піде від свого чоловіка-трудоголика, роблячи винуватим в її невдалому шлюбі мене та всю нашу шарашчину контору.

– Вона вже тричі подавала документи на розлучення. Сьогодні я маю встигнути на цей дурнуватий обід, щоб не сталось, - Гай встав, скрипнувши стільцем. – Так що ноги в руки й вперед.

Я неохоче встав і попрямував до виходу. В головному холі я звернув до сходів на другий поверх, де знаходились житлові кімнати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше