Глава 1. З особистих записів Ренара Арно у справі №1027-А

4 березня 20хх року

Цей день обіцяв бути таким саме напруженим та малопродуктивним, як і попередній. Вчора наша організація отримала запит від поліції Женвільє у сприянні в розслідуванні вбивства, яке трапилось в ніч з другого на третє березня. За словами головного слідчого, месьє Люка Фльорі, ця справа цілком могла носити надприродний характер, а тому консультація з нашого боку могла бути зовсім не зайвою. Спеціалістом призначили мене, і вчора мені довелося пів дня простовбичити на місці злочину, розмахуючи свідоцтвом консультанта та доводячи своє право там знаходитись. Минуло добрих дві години, перш ніж я зумів відшукати інспектора Фльорі та піднятись в невеличку квартирку з двох кімнат на п’ятому поверсі.

– Вибачте, месьє Арно, що змусив чекати. Стільки справ, за всім не вгледіти, - без відчуття провини вибачився інспектор Фльорі, високий та сухорлявий, мов жердина, з неохайно підстриженими вусами та блискучою залисиною. – Ви ж знаєте, як ми, поліціанти, ревно ставимось до місця злочину. Тут і зі значком не кожного пускають.

– Безсумнівно, - тільки й видушив я з себе, безцільно смикаючи тимчасову перепустку. Потрапити на місце події справа не легка, навіть коли сама поліція тебе викликала. Кожного разу ці милі ажан[1] ввічливо дивуються, ледь побачивши моє посвідчення. Спочатку абревіатура «ІГАНА» їх насторожує, потім, дізнавшись її значення, викликає тільки сміх та презирство. «Ініціативна група аналізу надприродних аномалій», навіть на мій погляд, звучить якось не дуже, а в інших людей, особливо таких скептичних та приземлених, як наша доблесна поліція, викликає гомеричний сміх. Переконати їх в тому, що половина всіх злочинів, що потрапляють в категорію «висяк» або «глухар» та закриваються за браком доказів, мають метафізичну природу, просто неможливо. І все ж деякі з них, кому в житті довелося побачити дещо більше, ніж просто реальність, на свій страх та ризик дзвонять нам. Інспектор Фльорі – один з них. Чого гріха таїти, послугами наших медіумів та екстрасенсів користуються найвисокопоставленіші особи в країні, але допомоги в роботі з цього мало. Для більшості ми залишаємось диваками, божевільними фанатиками та скаженими фріками.

– Ну, що скажете, - метушився довкола мене інспектор, наділяючи мене бахилами та рукавичками для роботи на місці.

Намагаючись прогнати поганий настрій, я уважно подивився навкруги. Квартира була невелика, з мінімумом меблів та речей, вочевидь, в ній проживав самотній чоловік. В коридорі було трохи натоптано, але не поліцейськими. Сліди залишились від черевиків господаря, які стояли тут же. Погода вчора була дощова, і він примудрився десь влізти в багнюку. На кухні в раковині стояв учорашній немитий посуд. У вітальні теж було все на своїх місцях, в усій квартирі панували відносні чистота й порядок, навіть в спальні, де й було скоєно вбивство. Тіло чоловіка все ще не забрали. Непривітні санітари терпляче чекали осторонь, очікуючи, поки судмедексперти, фотограф та інші помічники закінчать свою роботу. Труп лежав на ліжку, наполовину вкритий ковдрою. Поталанило. Не кожного разу нам, агентам «ІГАНА», випадала така розкіш – застати місце злочину в практично первозданному вигляді. Зазвичай ми вдовольняємось лише крихтами з панського столу, коли вже все затоптане, зібране, перевезене й зачищене.

Я схилився над вбитим чоловіком. На вигляд йому було близько сорока, і він щойно почав сивіти. Поза тіла та те, як була відгорнута ковдра, вказували, що він мирно спав, коли це трапилось. Я обійшов навкруги, зазирнув під ліжко.

– Ну, що скажете, - вивів мене з задуми інспектор Фльорі, нависаючи наді мною, мов автовежа, та дихаючи мені в потилицю, хоча й сам я доволі високого зросту.

– Йому розірвали горло, - я кивком голови вказав на зіяючу рану на шиї покійного, хоча те, що лишилось, важко було назвати шиєю.

– Це я й сам бачу, месьє Арно, - огризнувся Фльорі. – Якби тут все було так просто й очевидно, я б вас не кликав.

– Це зрозуміло, - пробубонів я у відповідь, ще раз окидаючи поглядом кімнату. – Вбивство було скоєне з неймовірною жорстокістю, при цьому в квартирі немає а ні слідів боротьби, ні слідів крові, окрім тієї, що на та під ліжком. Здається, крім цієї рани на тілі жертви більше немає ні травм, ні каліцтв. Він мирно спав і зрозумів, що відбувається, лише останньої миті, про що говорять його розплющені очі. Все відбулося настільки раптово, що він навіть не чинив спротиву. Сліди злому?

– Відсутні. Двері були зачинені зсередини на засув, який не можливо відкрити ззовні. Нам довелося його зрізати. Всі вікна також, - інспектор незадоволено скривився, наче вбивця був винуватий в тому, що був обережний та винахідливий.

– Тож версія, що у вбивці був ключ відпадає. Які-небудь відбитки?

– Небагато. Майже всі старі й затерті. Свіжі належать тільки вбитому. В цій квартирі сторонніх не було вже давно. Ні на ліжку, ні на тілі жертви чужих відбитків немає.

– Як же його знайшли?

– Коли сьогодні вбитий не вийшов на роботу, і додзвонитись до нього не вдалося, керівництво послало до нього кур’єра перевірити, бо покійний мав сьогодні надати якісь важливі документи, чи презентацію, чи щось таке. Коли кур’єру ніхто не відчинив, той з пересердя викликав поліцію. Хлопак не подумав, що відсутність на роботі лише кілька годин не привід зрізати двері в чужу хату. Проте цей чортяка розписав все так, ніби вбитий зник щонайменше на тиждень. Невеличке непорозуміння, ну, й ось, - інспектор Фльорі обвів рукою сцену злочину. – Якесь вбивство в закритій кімнаті виходить. Жодних зачіпок, жодних речових доказів. Чортівня, та й тільки.