19.2 Бійтесь ініціативних груп аналізу надприродних аномалій

                                             Ось вже понад десять років ми досліджуємо

                                            різноманітні прояви паранормальної активності.

                                           І чим більше аномалій ми зустрічаємо, тим

                                           більше я переконуюсь в тій небезпеці, яку вони

                                          несуть в нічому невинним людям, і в необхідності

                                          захистити наших громадян від їхнього згубного

                                          впливу. А тому, я вважаю першочерговою задачею

                                          знайти ефективні методи боротьби з усім

                                         надприродним. В цьому я бачу шлях нашого

                                          виживання.

                                              (З особистих листів Мішеля Арно, 1886р.)

Я пробиралась крізь натовп, борючись зі слабкістю та нудотою. Підлога плила піді мною, наче сипкий пісок. Ноги були мов свинцеві. Розірваний рукав просякнув кров’ю. Нижче ліктя рука почала німіти. Я майже нічого не бачила перед собою, очі застилали сльози. Я не повинна була кидати леді Октавію, я повинна була залишитись та боротись до кінця. Хоча яка від мене може бути допомога в моєму стані. Мені було страшно, дуже страшно. Навряд чи мені вдасться перемогти такого могутнього чаклуна з Темної Ложі, і все ж таки я відчувала, що зрадила леді Октавію, залишила її помирати після того, як вона врятувала мені життя. Напевно, вона вже мертва, і їй навряд чимось можна допомогти, а все через мене. Не треба було її сюди вплутувати, але зараз вже нічого не зміниш.

Проклинаючи себе й все, на чому світ стоїть, я пошкандибала назад до туалету. Я чудово розуміла, що це означає ледь не добровільно віддатись в руки Моро й Темної Ложі, та й шансів, що леді Октавія жива, один на мільйон. Але…але я просто не могла вчинити інакше, як не могла стояти та дивитись, як солдати сера Дугласа палять Ворожбите.

Вокзал здавався нескінченним, наче від туалету мене відділяли довгі милі шляху. Нарешті, задихаючись від знемоги, я штовхнула прокляті двері й завалилась всередину. На свій страх та ризик я вже була готова кинути яке-небудь оглушливе заклинання, хоча впевненості, що воно спрацює, у мене не було. На моє щастя Крістін там не було. Певно, пішла шукати мене. Всі кабінки були порожніми. На залитій кров’ю підлозі лежала леді Октавія. Її довге волосся сплуталось та просякло кров’ю. На її тілі було видно сліди від ударів ножем.

До горла підступила нудота. Я пірнула в найближчу кабінку, і мене знудило. Я без сил опустилась на підлогу, обхопивши руками коліна та притиснувшись до них лобом, і розридалась. Так я сиділа кілька хвилин, несила змусити себе зрушити з місця. Усвідомлення того, що я загубила ще одне життя, придавило мене могильною плитою. І хоча ми ледве знали одна одну, легше від цього не ставало.

Нарешті я вилізла з кабінки, підповзла до тіла ельфійки та сіла поряд з нею. Тремтячими руками я доторкнулась до неї, потрясла за плече, наче намагалась розбудити. Ніякої реакції не було. Не стримуючи ридань, я підняла її на руки та притиснула до себе. Кров одразу залила мені джинси й куртку, забруднила руки, але мені було все одно. Голова леді Октавії безвольно відкинулась назад. Я обережно прибрала прилипле волосся з її обличчя. Її шкіра була гладенькою, мов шовк, і такою ж прохолодною. Прекрасні сині очі закрились навіки. Чи буде хтось її оплакувати? Чи її доля піти всіма забутою слідом за своїм народом?

– Пробачте, пробачте мені, - шепотіла я, здригаючись в риданнях. Так само десять років тому я сиділа біля тіла матері, благаючи її прокинутись від вічного сну. І як тоді я знала, що це було марно, що нема мені на цій землі прощення. Я наче наново поринула в це жахіття, від якого мені ніколи не прокинутись.

Не знаю, скільки б ще я горювала, але двері в туалет відчинились. Я очікувала почути переляканий зойк дівчат, що увійшли, крики про допомогу, навіть повернення Крістін, що завгодно, але не їх… Переді мною з’явились два агенти ініціативної групи аналізу надприродних аномалій, тобто «ІГАНА». Вже знайомі мені «Граф» та «Широкоплечий» стояли в проході з пістолетами наготові, похмуро роздивляючись забруднену кров’ю та друзками дзеркала підлогу та перелякану малолітку з трупом прекрасної незнайомки на руках посеред цієї пишноти.

В цей момент мені остаточно відняло мову. Я не знала, що їм сказати, як себе повести. В мене взагалі не було жодної думки в голові. Я просто сиділа та тупо дивилась на них, в той час як по обличчю в мене самі собою текли сльози. Чоловіки теж мовчали, розгублені від побаченого. Німа сцена затягнулась. Нарешті, «Широкоплечий» оговтався та навів на мене дуло пістолету, «Граф» наслідував його приклад. Після всього, що я наслухалась про «ІГАНА», це виглядало не дуже професійно. За той час, що вони коливались, ворог міг вбити їх з десяток разів, але не мені про це турбуватись.

– Мадемуазель Дюбуа? – звернувся до мене «Граф» своїм приємним оксамитовим баритоном, який додавав йому ще більше шарму  та чарівності. Я мовчки перевела на нього погляд.

– Мадемуазель Дюбуа, - продовжив він, наче ми зустрілись на світському заході, а не в жіночій вбиральні зі сценою вбивства, - з достовірних джерел нам стало відомо, що ви причетні до магічних інцидентів з вигнанням демонів на покинутому будівництві, до бійки на шкільному подвір’ї з подальшим псуванням муніципального майна, а також до нещодавнього псування квартири по вулиці Муфтар.