18.2 Особливості магічного правосуддя

                                         Ненавмисне вбивство за допомогою магії

                                         карається повним запечатуванням сил строком

                                         від 5 до 15 років. Навмисне вбивство за

                                         допомогою магії карається повним

                                        запечатуванням магічних сил строком від 20

                                        років до довічного позбавлення. В особливо

                                       тяжких випадках передбачається смертельна кара.

                                           (стаття 138 Кримінального Магічного Кодексу)

Ранок був похмурий та дощовий. Небо вкрили олив’яні хмари, притягнуті дощовою вагою до землі так низько, що здавалось, наче їх можна торкнутись, варто лишень руку простягнути. В повітрі літав запах вогкості та сирої землі, який розносили по всьому замку протяги. Все навкруги було сіре та понуре, як і мій настрій.

Я куталась в теплий плащ, накинутий на сіру вовняну сукню, сподіваючись таким чином вберегтися від холоду. Хоча в таку погоду здається, що і сукня, і плащ все одно вогкі, та й себе ти почуваєш холодною жабою в ставку.

Оскільки в мою кімнату майже нікого не пускали, то й розтопити камін було нікому. Я сподівалась, що, може, тато принесе мені бодай дрова,  але вранці він так ще й не з’явився. Напевно, готується до ритуалу запечатування разом з усіма.  

Одна думка про те, що на мене сьогодні чекає, змусила забути про холод. Морально я вже була до цього готова. Я це заслужила, і така справедлива розплата за мої злодіяння. Що й казати, я з дитинства знала, що коли-небудь це мало статись, так чому б не сьогодні? Єдине, від чого мені було моторошно, це необхідність предстати перед очима чаклунів Ради та самого Верховного Чаклуна. Те, як вони будуть на мене дивитись… Що думати… Це буде принизливий момент. Треба зібратись з духом і пережити його з гідністю, якщо воно в мене ще зосталось.

Ні, ну як же вогко й холодно. Можна було б розтопити камін магією, або нею ж зігріти повітря в кімнаті, але я була впевнена, що Рада залишила мені не тільки магічний бар’єр, але й індикатори чарів. Надумай я скористатися силою, як чаклуни, що зібралися в замку, вмить про це дізнаються, і ще невідомо, що тоді буде. Краще утриматись від подібних дій в моєму-то становищі.

На щастя чи на біду, мерзнути мені довелося недовго. Двері в кімнату зі скрипом відчинились, та увійшов тато. Вигляд у нього був похмуріший за хмари, що заполонили небо.

– Ти готова? – його голос був тихим та здавленим, наче він ледве стримувався, щоб не зірватись.

– Готова, - відповіла я як найспокійніше.

На татовому обличчі була одна мука. Він хотів обійняти мене. Але я не дозволила. Не хотіла, щоб мене жаліли. Від одного цього весь мій крихкий настрій міг зруйнуватись в будь-яку секунду. Ще може розридаюсь. Менш за все мені було потрібно, щоб Рада бачила мої сльози, мою провину, мою слабкість.

Ми мовчки вийшли в коридор. Там на нас чекали ще два чаклуни в білих мантіях. Я не знала, як їх звали, тільки мимохідь бачила на останньому зібрані Ради, коли мене чихвостили за екзорцизм. Хоча було б дивно, якби для мого конвою послали б людей, які мені симпатизували, або знали особисто. В повній тиші ми подолали кілька сходів та коридорів, перш ніж дістались великої зали, де мали проводити церемонію.

У величезному каміні весело гудів вогонь. Всі меблі були посунуті або винесені геть. В залі товпились чаклуни Ради в повному складі, і всі як один в білому одязі. Самотою стояли леді Іліссо Гріффін, її брат-близнюк та за сумісництвом наш адвокат майстер Левіс, Адріан, Джош і його батько, містер Лем Уілан (обидва наче чорна пляма на фоні білосніжної братії), а також Агнія, яка налетіла на мене вогняним вихором та стисла в сталевих обіймах, при цьому наче випадково заїхавши одному з моїх конвоїрів в печінку. Охоронці почали обурюватись і спробували тримати її на відстані, але мою хрещену інколи легше вбити, ніж посунути з місця. До того ж на мене налетіли й хлопці та леді Іліссо.

– Бідолашна моя дівчинка, - втішала мене місіс Гріффін, голублячи мене по голові.

– Пам’ятай, ми з тобою, - сказ Адріан. 

– Думай про льодяники та шоколадки, - прошепотів мені Джош, і перш ніж я встигла оговтатись, сунув мені в рота величезний шматок шоколаду. Я ледь не вдавилась від подиву. На цьому Джош не зупинився та з задоволеною міною розчахнув плащ, показуючи мені, що під ним обережно приховані й інші солодощі в яскравих обгортках та упаковках.

– Мій особистий НЗ, - посміхнувся він.

– Ти найкращий брат у світі, - прошепотіла я крізь сльози, згризаючи другий шматок шоколадки, поки дружні обійми приховували мене від очей чаклунів.

– Друзі, друзі, прошу, дайте дорогу, - спробував розштовхати натовп довкола мене мій хрещений Освальд. Невисокий рожевощокий чоловік стрибав довкола нас, блискаючи лисиною, та відпихаючи моїх друзів одного за одним. Якщо взяти до уваги його величезний круглий живіт, то це у нього чудово виходило.

– Дайте й мені обійняти мою похресницю, - пихтів він. Коли йому вдалося до мене дістатись, він одразу блискавичним рухом сунув мені в рота шоколадну цукерку з ромом.