§ 18. Теорія великої змови 18.1 Закон карми як неминучість розплати за свої дії

                                         Магія тісно пов’язана з психологічним станом

                                         носія. В деяких випадках сильні негативні або

                                        позитивні емоції можуть багатократно

                                       посилювати ефект від чаклунства. Водночас

                                       магія впливає на свідомість носія, притупляючи

                                       його почуття та самоконтроль. Найчастіше ці

                                       зміни стосуються молодих незміцнілих чаклунів.

                                                 (К.Василіадіз «Психологія чаклунства»)

Мене розбудили дивні гуркітливі звуки та дзвін битого скла. Розплющивши очі, я зрозуміла, що знаходжусь у своїй кімнаті в Кастле Магус. Крізь важкі штори пробивалось сонячне світло, залишаючи тонкі доріжки на кам’яній підлозі. У повітрі кружляти пилинки. На дворі хтось лаявся. Я дивилась на пильний полог, намагаючись зібрати думки до купи.

Котра година? Як довго я спала? Напевно, довго, адже вчора я дуже втомилась. Так, вчора… Мене пробрав холодний піт. Події минулої ночі разом навалились на мене, змусивши скочити з ліжка. Творець Всеєдиний, що ж я накоїла?! Невже це все відбулося насправді? Не може бути. Я подивилась на свої долоні. Почервоніння від магічного опіку вже зійшло, але на тому місці, де я схопилась за меч сера Дугласа, красувався тонкий рожевий шрам, як свідоцтво того, що вчорашня пригода мені не наснилась.

Раптово запаморочилось в голові. Я схопилась за спинку ліжка й заплющила очі. Єдиний Творець та Матінко-Природа, як же так? Хто ж мене сюди приніс? Пригадую, я відключилась просто в калюжі багнюки. А якщо враховувати білу нічну сорочку, мене ще помили й переодягли. Перечекавши напад запаморочення, я кинулась до дверей, але, схопившись за ручку, завмерла в нерішучості. Мені конче було потрібно с кимось поговорити, краще за все з татом, якщо він повернувся, мені життєво необхідно було виплакатись у когось на плечі, отримати свою порцію утішання та співчуття. Я хотіла знати, що ж трапилось після того, як я втратила свідомість, але… Я боялась. Боялася тої правди, яка впаде на мене, варто тільки переступити поріг кімнати. Боялася того, що зі мною буде тепер.

Я так і стояла, тримаючись за ручку дверей, поки не заклякнула від холоду. Стояти босоніж на кам’яній підлозі не найкраще відчуття. Я глибоко вдихнула й штовхнула двері, але вони були замкнені. Я посмикала їх туди-сюди, пару раз пнула та навіть кілька хвилин в них барабанила. Все марно. І двері, і ті, хто їх замкнув, залишались німі до моїх прохань. Тоді я спробувала вибити їх магією, добре, що тепер її в мене було аж за край. Заклинання зрикошетило назад у мене, через що я пролетіла через усю кімнату та з грацією бегемота плюхнулась на підлогу. Тільки тут я помітила, що все навкруги  огороджено надміцним бар’єром, який не пропустить не тільки мене, але й чари. Серце впало в п’ятки й далі на підлогу. Такий бар’єр можуть поставити тільки чаклуни Ради, і те не наодинці. Отже, вони тут. Кілька. Вони все знають. Погані мої справи, далі нема куди.

Я заклякла. Я не знала, плакати мені, злитися чи стоїчно прийняти свою долю. З роздумів мене вивів той самий гуркітливий звук, точніше ревіння. Я підбігла до вікна й розчинила урозпаш штори. Від того, що мені відкрилось, серце зробило кульбіт. Мої вікна виходили на внутрішнє подвір’я, з ретельно розбитими газонами, клумбами, несправним водограєм і величезним золотим драконом, який займав практично весь його простір. Тварині, я називаю його саме твариною, а не рептилією, тому що дракони дуже ображаються, коли їх порівнюють з ящірками або зміями, і не приведи Творець, назвати їх чудовиськами, це образить їх до кінця днів, я маю на увазі ваших днів. Так от, тварині там було затісно. Підгорнувши під себе лапи й хвіст та притиснувши шкіряні крила впритул до спини, вона лежала на дбайливо доглянутих клумбах, які Маркел лише нещодавно засіяв квітами. Сонце переливалось всіма відтінками золотого на лускатій шкірі, мерехтячи коштовними блимами та пускаючи сонячних зайчиків по стінах. Складалось враження, що дивишся на гору золота, кинуту прямо на дворі. Краса невимовна, але на нашого горе-садівника вона не справляла жодного враження. Він тупцював тут же на подвір’ї разом з ще кількома чоловіками та лаяв винищувача своїх клумб на чому тільки світ стоїть. Решта селян з переляканими обличчями тулились у кутку. Не знаю, що наводило на них більший жах: величезний монстр посеред двору чи відчайдушний Маркел, що намагався його прогнати за допомогою мітли. О так, наш садівник за свої клумби кому завгодно горлянку перегризе.

Маркел репетував та несамовито стрибав навколо дракона, той відповідав йому незадоволеним гуркотінням. Не знаю, як довго б продовжувався цей спектакль, але тут дракон повернув голову та вирячився на мене. Він одразу встав та попрямував в мій бік, точніше зробив кілька кроків для зручності. Почувся дзвін битого скла, і дракон незадоволено цикнув язиком, коли його хвіст застряг у шибці. Витягнувши довгу гнучку шию, він подивився в моє вікно, яке одразу ж запітніло від його гарячого дихання. Навіть крізь мутне скло я розрізняла тонку охайну морду, довгі рогові відростки на голові та дивні смарагдові очі, які грали усіма відтінками зеленого, заворожували та манили. Це був найгарніший дракон з тих, кого мені доводилося бачити.

Я хотіла відчинити вікно, але, ясна річ, воно не піддалось. Дурне заклинання. Тоді я просто приклала руку до скла, і дракон  доторкнувся до цього місця носом.