§ 16. Правила та заборони подорожей між світами

                                         Перше та основне правило міжсвітових

                                         подорожей – не видати себе, як прибульця з іншого

                                        світу, а також не привносити знання та науку з

                                        одного виміру в інший. Унікальний саморозвиток

                                        кожного світу не повинен бути порушеним.

                                             (А.Фаргус «Ази міжсвітових подорожей»)

В замку йшла підготовка до святкового обіду. Васса, Корделія та Агнія клопотали на кухні. Вони зникли там щойно повернувшись додому. Я теж збиралась до них приєднатись, але спершу мені було слід змінити сукню на більш чисту. Я з сумом подивилась на вимазаний грязюкою поділ. Все ж таки мені було шкода такої розкішної сукні, але ще більше мені було шкода того, хто буде все це чистити, і, скоріше за все, ця честь дістанеться Корделії. Я обрала просте блакитне вовняне вбрання, без зайвих вишуків, але доволі миле, для обіду в сімейному колі згодиться. Свої похідні чоботи, на яких засохлий бруд утворив в прямому сенсі другу підошву, я змінила на легкі домашні черевички. Не дивлячись на настання весни в замку все ще було холодно. Взимку ми опалювали жилу частину доволі терпимо, але обігріти такі великі кімнати було непросто, і спекотно у нас ніколи не було. Коли наставали сильні морози, в житловому крилі ставало досить прохолодно, і зігрітись можна було хіба що у камінів. Інша частина замку на всю зиму перетворювалась на один великий холодильник.

Зараз, з приходом тепла, опалювати стали й того гірше, і всюди відчувалась бадьора прохолода. Щоб не мерзнути, я загорнулась у велику вовняну шаль. В коридорі було холодніше, ніж в кімнатах, тепла сюди потрапляло менше, оскільки система камінів охоплювала тільки спальні та зали. Всюди пахло сирістю, гобелени на стінах були вологими. Коли стане зовсім тепло, вікна відчиняться, і все навкруги ретельно провітриться й просушиться, ну а зараз треба потерпіти.  Проте я зовсім не жалілась на умови свого проживання. Для мене це було звично, абсолютно буденно. Я все життя провела в стінах Кастле Магус і навчилась не помічати ці незручності. Правду кажучи, я думала, що так усюди. Мені здавалось нормальним, що дома взимку не більше шістнадцяти градусів Цельсія, а щоб як слід вимитись, треба гріти воду в величезних чанах, і нічого страшного, що вікна у ванній вкриті памороззю прямо всередині кімнати. Так я вважала, поки не потрапила в інший світ. В Парижі взимку я просто відігрівалась. Мені хотілось спати обіймаючись з батареєю. Яке диво це опалення, як і гаряча вода цілодобово! Не треба гріти величезні каструлі, не треба носити воду з колодязя або таскати тази, щоб наповнити ванну, а потім щоб її злити. Просто повернув кран і мийся скільки хочеш, коли забажаєш. Хіба не блаженство? Цей інший світ мене зовсім розніжив і розбалував.

– Не може буть! Все, що ви розповіли, таке чудесне! – захоплювалась Корделія, слухаючи мої небилиці про життя за тридев’ять земель.

– Повір мені, Коді, то чиста правда, - запевнювала я її, натираючи до блиску величезний дубовий стіл в обідній залі. До того, як подадуть святкову трапезу, я мала її сервірувати, як і личить гарній господині.

– Чи може буть, що це чари? – розпитувала мене Корделія, яка зголосилась мені допомогти в моїй нелегкій справі. Вона завжди була рада радісінька розвісити вуха та слухати різні побрехеньки й плітки, одним словом – вдячний слухач.

– Спочатку я також вважала, що це чари, але це зовсім не так. Це все завдяки різним механізмам і пристроям. Існує ціла купа людей, які називаються «Комунальними службами». Вони слідкують за машинами та обладнанням, які гріють воду, подають в труби, очищують після використання. Це величезний процес, і в ньому немає ні граму магії, - пояснювала я якомога зрозуміліше, щоб дівчина могла мене бодай якось зрозуміти. – Уяви, є водойма, типу озеро чи річка, з неї воду по трубах заганяють в спеціальні резервуари, де її очищують, щоб її можна було пити…

– Але ж воду з річок і так пити можна. Оно, в нашій Чаровниці вона й без того чиста, нащо її ще очищувати? І що таке труби? – перебила мене Коді. Я звернула увагу, що вона сказала «наша Чаровниця», і відмітила це як хороший знак, отже, вона більш менш звикла до життя в нашій глушині.

– Розумієш, це у нас річки чисті, а в тому світі вони брудні, люди скидають в них все, що можна й не можна, забруднюють їх настільки, що воду з них вже не можна пити. Ці ріки, вони, вважай, що мертві, тому воду треба спеціально очищувати. А труби, ну, це щось на кшталт димаря, тільки для води.

– Який жах. Хіба ж вони не дурні, - Корделія зі здивуванням підняла брови.

– Ну, так слухай далі. Отже, воду очистили, потім вона потрапляє в спеціальні труби та тече прямо до тебе в дім. Треба тобі води – відкрила таку трубу, набрала скільки хочеш, не треба – закрила. А щоб вона гаряча була, її заливають в…в…як би це краще сказати, ну, щось на кшталт величезних котлів, тільки дуже великих, нагрівають її там, а потім уже по інших трубах вона тече до тебе в дім.

– Оце вже чудово, а чому б і нам таке не зробити? Впевнена, майстер Леон знає, як це все організувати, - надихнулась моя компаньйонка, звісно, кому не захочеться полегшити собі життя.

– Тато таким займатись не буде, - сказала я з сумом.