12.2 Таємничий шпигун: методи виявлення та боротьби

                                          Якщо ви відчуваєте, що за вами стежать, і

                                         хочете виявити шпигуна, то окропіть макове

                                         насіння вранішньою четверговою росою та киньте        

                                        по дрібці на всі чотири сторони світу,

                                        примовляючи: «Мак проростись, шпигун

                                        проявись!»

               (Марина Жабокрячкова «Магічні поради на всі випадки життя»)

Почалось все на  початку січня, коли я відчула, що за мною стежать. Спочатку я подумала, що це хтось із Ради таємно мене перевіряє, але тато одразу відкинув цю теорію. Тоді я злякалась, що це хтось з «ІГАНА». Невже вони мене виявили і тепер щось задумують? Від однієї цієї думки ставало погано. Ми швидко перевірили здогадку, але членів цієї організації поблизу не було, всі вони займались своїми справами. Проте відчуття чиєїсь присутності не зникало. Ми зійшлися на думці, що слідкував за мною або дуже сильний чаклун, або не людина взагалі, тому нам і було так складно впіймати цього «когось», і всі наші спроби закінчувались нічим.

Все були вкрай напружені та схвильовані, поки в один прекрасний день я не відчула на собі чийсь погляд просто під час уроку. Подібне траплялось і раніше, але цього часу відчуття було таке, наче той, хто це робив, знаходився безпосередньо в класі. Так близько! У мене навіть мороз по шкірі пішов. Я обережно подивилась навкруги. Вчитель монотонно пояснював теорему, поки під його чутливим керівництвом нещасний учень безуспішно намагався вирішити її на дошці. Хтось старанно писав у зошитах, хтось байдуже дивився у вікно. Все було як звичайно. Нікого стороннього. І все ж я спинним мозком відчувала, що ось він, просто у мене під носом. Зробивши глибокий подих, я розслабила свідомість і дозволила силі вільно текти крізь мене. В ту ж мить всі мої відчуття загострились. Я відчула, як тягнеться слід від чарів вправо й вгору, і подивилась в цьому напрямку магічним зором. Не можу сказати, що те, що я побачила, мене потрясло, скоріше неприємно здивувало. На стіні, просто на одному зі шкільних стендів, сидів чоловічок. Маленький, менше метра на зріст, щуплявий, з коричневою шкірою та непропорційно довгими руками й ногами, він невідомо як утримувався на своєму хлипкому сідалі, дивом не падаючи донизу, і дивився на мене величезними темними очиськами, які на його зморшкуватому обличчі в поєднанні з тонким носом схожим на гак виглядали особливо зловісно. Одягнений він був у зелену куртку, потерті шкіряні штани й такі ж ношені-переношені чоботи. На голові в нього красувалась червоного кольору шапка, з-під якої пробивалось сиве скуйовджене волосся.

Ну ні, тільки не фейрі! Якого курваного демона вони тут з’явились? Їм щось від мене потрібно? Чи це Меб підіслала їх слідкувати за мною? Здається, я ясно дала зрозуміти, що не хочу мати з ними нічого спільного. Я вже хотіла удати, що нічого не помітила, і проігнорувати нашого гостя (зайві проблеми мені ні до чого), але було запізно. Чоловічок піймав мій погляд і, зрозумівши, що його викрито, з диким вереском кинувся на мене. Я дивом встигла вискочити з-за парти за долю секунди то того, як на неї звалилась ця розлючена істота.

– Мадемуазель Дюбуа, що з вами? – звернувся до мене вчитель в то час, як інші учні з подивом дивились на мене.

Оце я встряла! Часу на розмови не було: несамовито волаючи, чоловічок приготувався до нового стрибка. На жаль, окрім мене його більше ніхто не бачив і не чув. А шкода, інакше б я не опинилась в такому скрутному положенні. Нічого не пояснюючи, я блискавкою вибігла геть з класу, відчуваючи, як мені в спину б’є хвиля люті. На розлючений вигук вчителя я не звернула жодної уваги, ляснувши дверима просто перед носом малої потвори. В коридорі я насилу перевела подих, вирішуючи, що робити далі. «Якщо ця істота налаштована до мене вороже, треба відвести  її далі від людей, щоб ніхто з учнів випадково не постраждав», - прийшла мені в голову розумна думка. Слідуючи за голосом розуму, я швидко вийшла на вулицю й тільки тоді зрозуміла, що на дворі зима, а я без пальта.  Холод пробрав мене до кісток за лічені хвилини. Хоча у порівнянні з Кастле Магус температура в Парижі була майже літня, і тому на вулиці навіть без верхнього одягу було ще терпимо. Не встигла я порадіти цьому факту, як знову відчула на собі знайомий неприємний погляд.

«Тато, тато, це фейрі!» - тільки й встигла я надіслати ментальний посил в надії, що він знайде свого адресата, коли на спину мені щось навалилось і вчепилось в горло. Довгі тонкі пальці залізним хватом обвились навколо моєї шиї, не даючи вдихнути й покликати на допомогу. Я боролась з усіх сил, але так і не могла скинути з себе нападника, чия вага дивним чином ставала все більшою й більшою. Нарешті, фейрі став настільки важким, що я більше не могла встояти на ногах. Повітря не вистачало. В очах потемнішало, а тіло стало ватним. Частинкою згасаючої свідомості я зрозуміла, що лежу долілиць на землі, не в змозі нічого зробити з силою, що мене вбивала. Мені стало гірко, що все сталося саме так. Кажуть, що за мить до смерті жертві вже все одно, а от мені було прикро. Чому все це мало діятись саме зі мною? Чим я це заслужила? Адже я нічого не заподіяла цій істоті. Так чому ж вона бажала моєї смерті? В той момент я чудово усвідомлювала, що не хочу вмирати. Чогось згадався мій бій у провулку з Гоффом і Крауфом. Згадалось, як мені вдалось їх розкидати в різні боки за допомогою невідомо звідки з’явившоїся сили. Тож чому я не можу побороти якогось фейрі-недомірка? Наче у відповідь на мої думки я відчула її, надзвичайну міць, яка відгукнулась із тих глибин мого «я», куди я її благополучно запхала, чи то через невміння нею користуватись, чи то від страху, що можу когось покалічити. Точно, адже в ту мить, коли у мене в руках тріпотіла людська душа Крауфа, я дуже злякалась, що можу вбити холоднокровно й без вагань. В ту саму мить я відринула ту силу, відринула, щоб не стати монстром, яким мене й без того всі вважали. Але зараз вона була потрібна мені як ніколи, адже моє слабке тіло вмирало в руках бездушного фейрі. Все, що потрібно – відкинути будь-які сумніви.