§ 12. Основи шпіонажу: цілі, агенти, техніки стеження 12.1 Ковен: спільне чаклунство

                                    Сила ковену багато в чому залежить від психічно-

                                    емоційного  стану його учасників. Якість магії

                                   пропорційна почуттю дружби та єднання тих, хто

                                   чаклує. Чим міцніший емоційний зв’язок членів ковену,

                                   тим сильніші створені ними чари.

                                               (К.Василіадіз «Психологія чаклунства»)

Я сиділа в невеличкій кухонці за хитким дерев’яним столом, вкритим тонкою клейонкою з соняхами. За вікном сірими хмарами супився лютий. В горнятках зазивно парувала гаряча кава. За стіною в сусідів неприємно гупала музика. Я поморщилась, зачувши черговий несамовитий біт.

– А ну тихіше там! – роздратовано крикнула Крістін, постукавши кулаком по стіні. Ніякого ефекту це звісно ж не мало.

– Трясця твоїй матері, як ці тварюки мене дістали! Дурні сусіди! – пробурчала відьма й швидко прошепотіла коротке заклинання. В ту саму мить настала тиша. – Так-то краще. Будуть знати.

Крістін зі злорадною усмішкою відкинулась на спинку стільця.

– Нащо ти так, - сказала я, не приховуючи свого невдоволення. – Можна ж було просто поставити антизвуковий бар’єр. Псувати чужу власність не було необхідності.

– Та годі тобі, - безтурботно відмахнулась Крістін. – Ці придурки задовбали не тільки мене. Ну, поставлю я тут бар’єр, а толку? Іншим сусідам це не допоможе. Через стінку від них, до речі, живе родина з маленькою дитиною. Коротше, буде цим бовдурам наука. Подумаєш, техніка у людей щодня ламається.

– Будь ласка, не лайся, - попросила я свою подругу. Хоча я й не схвалювала методи, якими Крістін розв’язувала проблеми, але таємно я нею захоплювалась. Бути настільки вільною в прояві своїх бажань – розкіш, якої я була позбавлена. Більше я сперечатись не стала й потягнулась за черговою шоколадною цукеркою, посунувши обгортки, які вже лежали невеличкою купкою поряд зі мною.

Я любила ось так приходити в гості до своєї подруги, вдома я не уточнювала до якої саме. Мені не хотілось, щоб про мою дружбу з Крістін стало відомо татові. Не відомо, як би він відреагував, дізнавшись, що я спілкуюсь з іншою відьмою. Так що можна сказати, вона була моїм таємним другом, що робило ці стосунки ще більш захоплюючими. Іноді ми гуляли містом, а іноді, от як сьогодні, сиділи у Крістін вдома за горнятком ароматної кави й кілограмом цукерок.

Її маленька квартирка складалась з двох кімнат і крихітної кухоньки, і була така ж строката, як і її власниця. Усюди звисали кольорові висульки, на диван і крісло в залі були накинуті яскраві вовняні пледи з індійськими візерунками. На підлозі лежав кислотного кольору килим з геометричним візерунком. Ця кімната слугувала і вітальнею, і спальнею водночас. Друга кімната, розміром з крихітну комірку, була призначена для занять магією. В ній була навалена купа книг, на полицях стояли склянки з сумнівними та не дуже інгредієнтами, а на підлозі була накреслена пентаграма. Саме тут Крістін допомагала мені практикуватись в чарах.

Ця маленька квартирка стала моїм таємним сховком, де в компанії Крістін я могла відкинути всі переживання й турботи. З нею мені завжди було легко та спокійно. Не треба було постійно бути на сторожі, щоб не видати свої здібності, або невинно кліпати оченятами, коли хлопці «випадково» стикались з різного роду дивами, видумувати різні виправдання, щось на кшталт того, що на картах ворожити може кожен, або це простий збіг. З Крістін я могла говорити про набагато більше, хоча й не розповідала про себе всього. Не дивлячись на це, вона завжди була на моєму боці та підтримувала мене і в конфлікті з Лілі, і при невдалому знайомстві з «втраченими родичами», тобто фейрі, і у багатьох інших дрібницях.

Час від часу ми практикувались в магії. Крістін встановила доволі складний бар’єр, який не дозволяв відстежуючому магію заклинанню засікти мої чари, і наставав час чаклунства. Ми бавились різними нешкідливими заклинаннями, по типу виклику чарівних вогнів, створення ілюзій, левітації, передбачення, створення амулетів на всі випадки життя та нескладного зілля, і все таке. Одного разу ми наважились на доволі складні чари й викликали сніг на Різдво. Я потім ще довго боялась, що тато чи Рада мене розкусять, і мені знову дістанеться на горіхи, але все обійшлося. А десь у січні, коли Лілі знову почала нахабніти й сміятись наді мною, ми вирішили її провчити. Наслали на неї кілька доволі реалістичних нічних жахіть, після чого вона одразу якось принишкла, чому я була нескінченно рада.

Часом Крістін, гуляючи по Парижі, могла покепкувати над перехожими. Використовуючи заклинання, вона здувала з чоловіків капелюхи, не давала відкритись черговій пляшці пива у хлопця на підпитку, або дивним чином товстун, що проходив повз, не міг відкусити й шматочка від щойно купленого бургера або булочки. Тим, хто був з нею грубий, Крістін мстилася не задумуючись. На людей сама собою проливалась кава, рвалися пакети або ламались підбори. Таких мір я не схвалювала, дуже все це нагадувало Лілі, але Крістін лише знизувала плечима. Такий, мовляв, закон буття: «Що посієш, те й пожнеш». Грубіяни й хами це все самі заслужили, а простих людей вона ж не чіпає. Та й взагалі, вона використовувала магію для будь-яких дрібниць і в необмежній кількості. На світлофорах для нас завжди горіло зелене світло, двері завжди послужливо відчинялись перед нами, а чоботи в слякотну погоду завжди залишались сухими й чистими. З одного боку, мене обурювало таке дріб’язкове використання сил, але з іншого, я їй трохи заздрила. Добре бути вільною у своєму волевиявленні та використанні здібностей так, як сам вважаєш за потрібне, коли тебе ніхто не контролює та не забиває тобі голову усілякими правилами й догмами.