11.6 Дракони як символ первинної магії

                                        Дракони – породження найчистішої стихійної

                                       магії, що дозволяє їм порушувати фізичні закони

                                       світу й наділяє їхні тіла корисними властивостями.

                                       Володіючи величезною фізичною міццю та

                                       інтелектом, вони являють собою загрозу всьому     

                                      роду людському, але також є нашою величезною

                                      цінністю.

                                              (Скотт Макміллан «Бестіарій від А до Я»)

Нічне повітря було свіжим і п’янким. Вітер тріпав моє волосся, обдував лице. Я зробила судомний вдих, тяжкий і болісний, наче наново вчилась дихати. Тисячі голочок кололи все моє тіло. Це так до мене поверталось життя, змушуючи кров знову бігти по венах. По всьому тілу розлилась слабкість, наче воно було з ганчір’я та набите ватою. Я відчувала, що лежу на чомусь теплому, живому, і це відчуття надавало мені спокою, віри в те, що все буде добре. Я знову чула стукіт величезного барабана, тяжкий та ритмічний. Якийсь час я жадібно вслухалась в нього, коли нарешті зрозуміла, що це б’ється чиєсь серце.

Зробивши над собою зусилля, я розплющила очі. Спочатку я подумала, що все ще сплю. Те саме нічне двомісячне небо над головою і земля внизу. Ми так само летіли в повітрі. Ось тільки ніс мене не слуа, а здоровезний дракон, обережно стиснувши у своїх гігантських лапах. Моє серце пропустило пару ударів, перш ніж я відважилась знову дихати. Паніка почала швидко вщухати, оскільки в мене просто не вистачало сил, щоб боятись як слід. Врешті-решт, нічого поганого не відбувалося. Ми мирно летіли над Чарівною Країною, нечутно розсікаючи небеса.

– Це ж ти мене врятував? – звернулась я до дракона, коли мені вдалося трохи прийти до тями.

«Так», - пролунала в моїй голові чужа думка. Не дивлячись на свій страхітливий вигляд, ці монструозні створіння були досить розумні та могли спілкуватись телепатично, адже їхня тваринна паща не була призначена для людської мови.

– Дякую, - сказала я вголос, оскільки для телепатичного обміну мені все ще не вистачало зосередженості та ясності думок.

«Ти наказала, і я прийшов. Не  міг пручатись», - відповів дракон. – «Не хотів боротись зі слуа».

Я спробувала усвідомити зміст слова «наказала». Чи означало це, що цей гігант допоміг мені не по доброті душевній, а тому, що я його примусила. Дійсно, чому б це такому монстру звертати увагу на таку комашку, як я. Згадались слова Меб про те, що мій прадід умів заклинати тварин, і навіть дракони слухались його мов кошенята, чи цуценята, чи як вона там сказала? Чи може таке бути, що я успадкувала цю його здібність. Мда, я завжди була повна сюрпризів. Все це було дуже цікаво, але я надто втомилась, щоб серйозно це обдумати. В лапах дракона я почувала себе в безпеці, і цього мені вистачало.

Я спробувала підрахувати, скільки ж я була непритомна, і скільки тривала свистопляска зі слуа, але місяці були так само високо в небі, як і коли ми прибули до Чарівної Країни. Поняття часу тут було дійсно відносним. В будь-якому разі, для однієї ночі я достатньо натерпілась. Я була сита по горло цими фейрі й тим, що з ними пов’язано.  

– Скажи, - я знову звернулась до дракона, точніше до його величезного жовтого черева, оскільки нічого іншого роздивитись не могла, - ти міг би віднести мене геть з Чарівної Країни, у світ людей?

Я уявила пейзаж з пагорбами, де ми вперше ступили на землі чарівного народу, і спробувала подумки передати його дракону.

«Це наказ?» - почула я у відповідь.

– Ні, це лише прохання. Я розумію, що неправильно було втягувати тебе в свої проблеми, але більше мені нема кого просити. Будь ласка, забери мене звідси, я так хочу додому, - мої очі стали мокрими, але я намагалась стримати сльози. Не хотілось проявляти слабкість перед таким величезним і сильним створінням.

Дракон нахилив голову та з цікавістю подивився на мене. Навіть в темряві я чудово розгледіла його хижу морду, щось середнє між крокодилячою і кінською головою, і великі золотаві очі, повні розуму й таємного знання. Його погляд затягував, грозив от-от зламати мою волю, але я легко відкинула це відчуття.

«Добре, - сказав дракон, - я віднесу тебе, куди хочеш, адже ти сміливо дивишся мені в очі. Моя магія на тебе не діє».

Не видавши більше ні звуку, точніше думки, він зробив коло й полетів тільки в йому відомому напрямку. Він розсікав небеса швидко й плавно, вловлюючи повітряні потоки величезними шкіряними крилами. Я здивувалась, як така велика й віжка істота взагалі може піднятись у повітря. Думаю, на те, це і є породження магії, щоб ламати всі фізичні закони. Та й уся Чарівна Країна була сповнена магічної енергії. Вона пронизувала тут усе, витала у повітрі. Здавалось, що мій виснажений організм поглинає її кожною клітинкою тіла, черпає її просто з простору. Я відчувала, що могла б поглинути і цього дракона, зробивши його силу своєю, варто тільки побажати, але я швидко прогнала ці жахливі думки. Таким чином, поки ми летіли, мені стало значно краще. Сили швидко повертались до мене, і до кінця нашої подорожі, я повністю відновилась.