11.3 Чарівна політика, нюанси й тонкощі. Різновиди фейрі

                                          Ніколи та ні за яких обставин не танцюйте в колі

                                         фейрі. Замість радощів і веселощів ви пізнаєте

                                        тільки смерть.

                                           (В.Бенігут «Знайомство з чарівним народом»)

У повній тиші ми пройшли повз столи та ошатних фейрі до підвищення, на якому стояли чотири трони, різьблені й розкішно прикрашені. Три з них були зайняті, а один залишався порожнім. На них сиділи дві жінки та чоловік. Чим ближче ми підходили, тим сильніше калатало моє серце. Хвилювалась я до втрати свідомості й насилу тримала себе в руках. Я боялась навіть глянути на монархів. Хтось із них моя давно загублена рідня. Невже у мене буде бабуся! Хтось, хто якось пов’язаний з мамою! Цікаво, а вона хвилюється? Що вона про мене думає? Я старалась глибоко дихати та всіма силами зберігати незворушний вигляд, адже зараз ми гратимемо в чарівну політику й тому повинні дотримуватись усіх звичаїв. Вісник підвів нас практично впритул до тронів. Залу заповнили фейрі, що слідували за нами. Навкруги панувала напружена тиша. Мене не покидало відчуття, що всі від мене чогось чекають, хочуть і не хочуть бачити водночас.

– Вітаю Вас, Ваша Величносте королево Меб, володарко мрій і бажань, господарко Неблагого Двору[1], - сказав Вісник, опустившись на одне коліно та низько вклонившись. – Вітаю Вас, володарі Благого Двору, Ваша Величносте королю Обероне, володарю ілюзій, і Ваша Величносте королева Титаніє, володарко весни та юності. За Вашим велінням я привів леді Яну, дочку Майї, онуку Мерліна, велику надію фейрі.

– Дякуємо тобі, Віснику, ти добре виконав Наше прохання, - пролунав глибокий оксамитовий жіночий голос, п’янкий, як літня ніч, повна ароматів меду та яблук. Проводжатий вклонився ще нижче й одразу зник у натовпі придворних.

– Вітаю тебе, дитя моє, - сказав той самий чаруючий голос. – Я – Меб, королева Неблагого двору, володарка мрій і бажань.

І ось настав він, довгоочікуваний момент істини! З тріпотливим серцем я підняла очі та подивилась на жінку, що сиділа переді мною. Вона була прекрасна, як нічна мара, легка й витончена, немов зіткана з місячного сяйва, яким світилась її молочна шкіра. Тонкий прямий ніс, витончений владний обрис губ, величезні чорні очі, бездонні, мов два колодязі, приховані під довгими густими віями, тонкі дуги брів, довге чорне, наче крило крука, волосся, зібране в дві коси довжиною до підлоги нагадали мені портрети моїх діда й матері (одна я вродилась в батька білявкою). Одягнена вона була у темно-синю сукню, яка мерехтіла, як нічне небо повне зірок, хоча не була розшита ні дорогоцінним камінням, ні іншим оздоблювальним матеріалом. Доволі проста, з глибоким декольте та вузькими рукавами, доповнена лише срібною діадемою і таким же поясом, вона надавала королеві особливу сувору велич, водночас підкреслюючи її темну красу.

Вона сиділа гордовита й владна, вишукано поклавши руки на підлокітники трону. Легендарна Меб, та, що назвалась моєю бабусею. Я дивилась на цю жінку і….нічого не відчувала. Ні іскри любові, ні радості не з’явилось в моїй душі, хіба що трохи розчарування. Переді мною сиділа абсолютно чужа незнайома людина, яка, не дивлячись на сімейну схожість, не викликала в мене ніяких емоцій. Може тому, що обличчя Меб було наче байдужа маска, що не виражала жодних почуттів? Ні цікавості, ні хвилювання, ні любові не помітила я в ній. Прекрасним і холодним, наче місяць, був її образ. Хоча на що я сподівалась? На радісне слізне об’єднання родини? На знайдення люблячої і дбайливої бабусі, яка подарує мені любов, яку я недоотримала в дитинстві? Так, демон його дери! Саме на це, я наївна дурепа й сподівалась! Але, як бачите, не судилось… Тільки байдужістю віяло від цієї жінки.

Я перевела погляд на Оберона й Титанію[2]. Вони також були неземної краси, хоча трохи іншого роду. Чомусь мені згадався спекотний літній день, наповнений пахощами квітів і польових трав. Обидва були високими, як і Меб, що, як я зрозуміла, було притаманно більшості Сидів. У них було довге золотаве волосся, до того ж у Титанії воно ще й завивалось розкішними локонами. В Оберона очі були синіми, а у його дружини зеленими. Він являв собою ідеальний зразок чоловічої краси. Дивлячись на такого чоловіка, хотілось плакати від захвату й пускати слину. В Титанії прекрасним було все. Фігура, обличчя, повні чуттєві губи, плавні вигини й витончені рухи створювали той невимовний образ жіноцтва та юності, якого прагнули жінки всіх часів і народів в усіх світах. Одягнуті вони буди в золоті й зелені шати, що чудово поєднувались між собою і різко контрастували з Меб. Хоча вони були володарями Благого двору, що особисто у мене асоціювалось з добром і світлом, однак дивились на мене так само байдуже, як і королева Неблагого. Що правда в їхніх поглядах було трохи більше цікавості до моєї скромної персони, наче перед ними була потішна тваринка, здатна їх трохи розважити.

– Вітаю Вас, королево Меб, володарко мрій та бажань, господарко Неблагого двору, і Вас, володарі Благого Двору, королю Обероне, володарю ілюзій, і королево Титаніє, володарко весни та юності, - повторила я в точності слова Вісника, ковтаючи клубок в горлі та подолавши бажання одразу розвернутись і піти геть. – Я, Яна Дюбуа-Пендрагон, дочка Леона Дюбуа та Майї Пендрагон, чаклунів Ради світлих, володарка замку Кастле Магус, спадкоємиця великих гіршванів, творців світів, дякую за честь відвідати Чарівну Країну в велике свято Самайн.

Відкарбувавши шаблоні фрази, я низько вклонилась.