§ 11. Фейрі як потойбічні створіння. Коротке ознайомлення з Чарівною Країною 11.1 Загадка світу фейрі: скритність, підступність, таємничі послання

                                            Феї, до чого ж милий і потішний народець з до

                                            жаху темною стороною. Якими б дружніми та

                                            привітними вони б не здавались, з ними завжди

                                            треба бути насторожі. В будь-яку мить ці

                                           чарівні дияволи можуть утнути свої шкодливі

                                           жарти.

                                            (В.Бенігут «Знайомство з чарівним народом»)

Вранці тридцятого жовтня я принесла до школи маскарадний костюм, який підготувала до свята. Ті, хто не хотів ходити по місту ошатненим, могли залишити їх в гардеробі та перевдягтися в роздягальні вже безпосередньо перед початком вечора. Примостивши свій наряд поміж інших, я попрямувала на уроки. Відчинивши шухлядку, щоб взяти підручники та все необхідне для цієї справи, я з подивом знайшла в ній лист. Першою думкою було, що це Лілі підкинула мені чергову бридку анонімку, але ж шухлядка була захищена закляттям «непорушного замка», яке я наклала з дозволу тата. Проста людина не змогла б її відчинити, як би не старалась. Та й конверт був надто вже незвичайний для сучасного світу білого паперу й принтерів. Жорсткий пожовклий пергамент був скріплений червоним сургучем з мудрованим тисненим візерунком. Дивно, що б це могло бути? Я обережно взяла листа. Ніяких написів на ньому не було. Я розгублено подивилась по сторонах, наче відправник міг стояти десь неподалік. Гублячись у здогадах, я зайшла в туалет, зачинилась в кабінці та, трохи почекавши,  відкрила конверт.

Я була готова до всього, навіть до того, що таким чином мене хочуть зурочити або зжити зі світу (так, так, повірте, поштою і не таке отримати можна). На щастя, всередині був лише простий лист, написаний чорнилами на такому ж щільному пергаменті. Почерк був охайний і вітіюватий, і мені не знайомий. Від послання пахло жіночими парфумами. Такого чудового аромату я ще не зустрічала. Написано було англійською (добре, що я не полінилась її як слід вивчити). Спочатку я подумала, що це написав хтось із Ради, якийсь таємний доброзичливець або недоброзичливець, від них якраз можна очікувати такий сюрприз. Однак це виявилось не так. Я навіть перечитала послання декілька разів, щоб краще зрозуміти його зміст й упевнитись, що це не жарт. Те, що було в ньому написано, мене шокувало.

Високошановна пані, Яна Дюбуа-Пендрагон, - проголошував лист, - Ми, королева фейрі Неблагого Двору Меб і весь народ Чарівної Країни, бажаємо засвідчити Вам своє пошанування, а також вітаємо Ваше прибуття в світ людей. Як повноправну спадкоємицю престолу фейрі та Нашу улюблену онуку, Ми запрошуємо Вас відвідати Чарівну Країну на честь святкування Самайну[1]в ніч з тридцять першого жовтня на перше листопада. Ми висловлюємо надію, що ви вшануєте нас своєю присутністю і предстанете перед обома Дворами фейрі, де Ви маєте повне право знаходитись, і яке належить Вам по праву.

                                              Най прибуде з Вами благодать богині Дану,

                                              Ваша високошанована бабуся,

                                              Королева Неблагого Двору

                                                                Меб

Якийсь час я сиділа в кабінці туалету, з дриґотою стискаючи в руці лист від таємничої королеви Меб, хоча дзвоник на урок вже давно продзвенів. В голові товклися думки, змінюючи одна одну в несамовитому вихорі. Що це? Жарт? Невдалий розіграш? Я, звісно, читала кельтський фольклор і знала про Меб і фейрі, хоча нікого з них досі не зустрічала. Чарівні потойбічні істоти, які в прадавні часи населяли Британські острови, а потім сховались в пагорбах і вели потайний спосіб життя, здавна збурювали розум і фантазію людей. Але як таке може бути, що я маю до них пряме відношення? Маячня. Або я, як завжди, чогось не знаю? Від хвилювання я вся вкрилась потом. Я почала повільно та глибоко дихати, поступово заспокоюючись. Зосередившись на поточному моменті й намагаючись не панікувати раніше часу, я привела себе до ладу, натягнула на себе незворушний вигляд і гордо покрокувала на урок. Мене зовсім не засмутила догана за запізнення, і в тему уроку я практично не вдавалася.

Ледве дочекавшись перерви на обід, я чимдуж кинулась додому, на ходу крикнувши Жерому, щоб він мене не чекав.

– Тато вдома? – спитала я з порогу.

– Щойно прийшов, - виглянула з кухні Агнія. Як добре, що вона у нас оселилась. Тепер пристойні сніданки, обіди та вечері були нам забезпечені.

– Шо це ти прифла? Фше ф шфолі не обіфаєф? – долинув з кухні голос Джоша, який вже щось уплітав за обидві щоки.

– Ось, вирішила скласти тобі конкуренцію, - кинула я йому. – Тож, де тато?

– Розмовляє з кимось телефоном. Що все ж таки сталося? – Агнія від хвилювання моргнула другими повіками, вертикальними й прозорими, як у рептилій. Таке з нею траплялось у хвилини хвилювання та розгубленості, коли вона забувала себе контролювати на людях.

Я мовчки пройшла до вітальні й кинула перед татом лист в конверті з сургучем.