§7. Відьомство. Ковен і самостійна практика

                                             Час від часу чаклуни та відьми, які бажають

                                             збільшити свій магічний потенціал, збираються

                                             в групи, що іменуються ковенами, для спільного

                                             чаклунства та знаходження однодумців. Однак

                                             через егоцентричну природу учасників ці

                                             об’єднання часто розпадаються на ранніх

                                             стадіях. Середня тривалість існування ковену

                                             від семи до десяти років.

                                                  (П.С.Парко «Побут і звичаї чаклунів»)

Цей день ознаменувався новою прогулянкою по кладовищу Пассі. Я прийшла в чергове провідати месьє Рішара, оскільки давно вже його не бачила. Через те, що мені довелося їсти всю ту кашу з демонами, у мене все не було часу сходити до нього. Мені було цікаво, як він вчинив з тою купою грошей, які я так імпульсивно йому вручила. За це мені, поміж іншим, від тата теж перепало. Мені хотілось поділитись переживаннями з приводу всього, що зі мною сталося. Розмови з ним були чимось на кшталт психотерапії: абсолютно чужа людина, яка байдуже тебе вислуховує, і якій від тебе нічого не потрібно. І ось я вже годину намотувала кола навколо склепів, а його все не було. Ну, звісно, він не зобов’язаний сидіти сиднем на одному місці. Придушивши напад розчарування, я пішла геть. Треба було йти додому, я обіцяла татові, що прийду не пізніше п’ятої. Після всього, що трапилось, він вже точно з мене очей не спустить.

Я не поспішаючи йшла по вулицях. Додому мені не дуже хотілось. Тато з Агнією знову будуть повчати мене життю. Може піти пограти з хлопцями в баскетбол? Теж варіант. Але ж час підганяє.

­– Яно?! – жіночий оклик вивів мене з задумливості.

До мене підійшла висока дівчина з довгим каштановим волоссям, перев’язаним на лобі строкатою стрічкою. Її яскраве пальто кольору канарки було напіврозстібнуте та не приховувало штук десять різноманітних намист, що прикрашали її груди.

– Ти ж Яна Дюбуа, правильно? – спитала вона мене. – Ти мене не пам’ятаєш? Я – Кристін з антикварної крамниці Вернера.

– Так, звісно пам’ятаю, - таку строкату особу забути важко.

Дівчина простягнула мені руку. Я, забарившись на мить, обережно її потисла. В моєму рідному світі такої традиції серед жінок не існувало взагалі, тому тут я завжди трохи губилась і не могла зрозуміти, що від мене хочуть, бачачи жест для рукостискання. Як тільки наші долоні доторкнулись, між нами наче струм пробіг. Я машинально відсмикнула руку. Шкіру мов вогнем пекло, наче я торкнулась не людини, а розпеченої сковорідки.

– Що це було? – я здивовано витріщилась на Крістін.

– Магія, - відповіла вона, не приховуючи хвилювання. – Адже ти теж, так?

– Теж що?

– Відьма, - Крістін поклала руку мені на плече. – Ти одна з нас.

– Ну, думаю, можна й так сказати, - неохоче погодилась я.

Через пару хвилин ми вже сиділи в найближчому кафе та пили чай. Щоб інші відвідувачі нас не підслухали, Крістін встановила навколо столика бар’єр, що захищав наші таємниці від сторонніх вух.

– Знаєш, завжди приємно зустріти колегу по цеху, - очі моєї нової знайомої просто променіли від щастя. – Я ж зразу в тобі нічого й не відчула, ну, при першій нашій зустрічі. Вибач, що дала тоді волю язику.

– Нічого, з усіма буває, - я промовчала, що відчула в ній силу одразу ж, як тільки побачила. І взагалі я намагалась помовкувати, щоб не бовкнути зайвого. Нещодавній досвід мене навчив, що з новими знайомими треба триматись насторожі.

– До якого ковену[1] ти належиш? – продовжувала розпитувати Крістін.

– Поки ні до якого конкретно, - я намагалась не брехати, але й не казати всю правду. Хоча, якщо подумати, Рада мене в цей світ Еквілібріум ще не прийняла, а значить, я дійсно вільна, мов той вітер в полі.

– Знаєш, я теж, - зізналась Крістін. – В Парижі повно тих, хто вважає себе чаклунами та відьмами, але, по суті, являються усього лише жалюгідними шарлатанами. Є тут, звісно, і парочка сильних відьом, які працюють чи по одинці, чи з ковеном, але я поки ні до кого конкретно не приєдналась.

– Чому? Адже ковен багаторазово збільшить твої здібності, - поцікавилась я. Ця дивна дівчина все більше й більше пробуджувала в мені інтерес.

– Тут ти, звісно, права, але знаєш, всі, хто туди вступають – жахливі ханжі та зануди. Думають про себе казна-що, а самі нічогісінько не можуть по одинці. До того ж, якщо вже вступаєш в групу, то зобов’язуєшся дотримуватись всіх її правил, звичаїв, ритуалів. Те роби, те не роби. Тут дихай, тут не дихай, - Крістін роздратовано махнула рукою. – А я ж жахливо не люблю правила. Вони тільки те й роблять, що обмежують тебе, глушать твої магічні здібності, не дають розвиватись таланту. Тому я й вирішила, що краще буду гордою одиначкою, ніж зачахну під їхньою пильною увагою.