6.2 Магічна судова система. Винесення вироку

                                                  Відповідальність за правопорушення

                                                 неповнолітнього чарівника несе не тільки він

                                                 сам, але і його майстер, як особа повністю за

                                                 нього відповідальна. Всі діяння учня

                                                 вважаються діяннями його вчителя.

                                               (стаття 10 Кримінального Магічного Кодексу)

Я ще ніколи не була в головному домі Еквілібріума. В той час я навіть не знала, на якому кінці світу він знаходився. Величезний маєток в стилі бароко зустрів нас химерною грою світла на білих стінах і тривожним блиском темних вікон. Численні колони та пишний скульптурний декор надавали йому таємничості й величі, що за моїх обставин змусило мене нервувати ще більше. Вітер приніс легкий шум прибою  та солоний бриз – десь поблизу було море. З приходом осені шикарний сад втратив пишність, тільки стійкі хризантеми тішили око. Все стихло в передчутті близької бурі, яка повинна була ось-ось знятись в стінах дому.   

Всередині він був таким же розкішним, як і ззовні. Стіни та стеля були прикрашені пишною ліпниною, фресками й картинами, але без надмірної розкоші. Коридори та зали, повз які я проходила, були світлими й просторими, а меблі вишуканими. Мене вкололо шпилькою заздрощів з порівняння мого задрипаного замку  та цієї блискучої резиденції.

Нас провели у велику залу для зібрань, де на мене чекала Рада, в яку входили наймудріші й найдосвідченіші чаклуни Еквілібріума. Щось на кшталт ради директорів в сучасній компанії. Тато теж був її частиною, але сьогодні він не мав наміру долучатись до своїх колег за масивним дубовим столом, залишаючись на моїй стороні барикади. Вздовж стін стояли простіші довгі столи, зайняті рядовими чаклунами. Не дивлячись на те, що в їхній присутності не було необхідності, на засідання завітало доволі багато людей. Вільні від справ працівники Еквілібріума просто не могли пропустити подію року. Серед присутніх я впізнала колишнього татового учня Міхала та свого хрещеного Освальда, добродушного товстуна з блискучою лисиною, який весело помахав мені рукою. Також там були майстри Бренс, Юдоф і Чжоу, які нещодавно навідувались до нашого замку. Майстер Вівіана займала місце за центральним столом. Я й не знала, що вона входила в Раду. 

Всі присутні чаклуни були одягнені в білі мантії, як і мій тато. Робоча форма Еквілібріуму, так би мовити. Мені завжди було цікаво, той, хто її вигадав, хоч на мить задумувався про практичність? Через роботу, що часто пов’язана з ризиком, вона робилась непридатною швидше, ніж ми встигали її прати.

Роздивляючись залу та думаючи про усілякі нісенітниці, я відчула на собі важкий пронизливий погляд, наче спину простромили розпеченим прутом. Від заваленої на мене ненависті по тілу побігли мурашки. Подивившись в напрямку, звідки прийшов «удар», я зустрілась очими з дівчиною арабської зовнішності. На вигляд їй було двадцять з гаком, і в неї було нереально довге волосся, заплетене у безліч тонких кісок. На смаглявому обличчі горіли злобою великі карі очі.

– Хто це? – пошепки спитала я тата.

– Зара, учениця Верховного Чаклуна, - так само тихо відповів він, прослідкувавши за моїм поглядом.

Нічого собі! Який же талант вона повинна була мати, щоб її вирішив навчати сам Верховний Чаклун? При будь-яких інших обставинах я б намагалась її не сердити, але, вочевидь, було вже запізно. От тільки як і коли я зуміла перейти їй дорогу, незбагненно.

Масивні двері знову відчинились, і в залу увійшов Верховний Чаклун або, як його ще називали, Голова. З чуток я знала, що він неймовірно старий, і очікувала побачити класичного казкового чаклуна з довгою бородою та сивими космами, але охайно стрижений і гладенько поголений сивий джентльмен переді мною не виправдав моїх очікувань. Не дивлячись на вік, він був міцний і тілом, і духом. Сила, що розходилась від нього, колола шкіру, мов струм. Цілком вірогідно, що цей «дідуган» ще й мене переживе. За допомогою магії та спеціальних технік чаклуни можуть подовжувати свій життєвий строк хоч і не нескінченно, але дуже на довго. 

Верховний Чаклун привітався з присутніми та зайняв місце в голові столу, знаменуючи початок суду.

– Яно Дюбуа-Пендрагон, - звернувся до мене високий смуглявий чаклун з орлиним носом, який був сьогодні на стороні звинувачення, - ви звинувачуєтесь у зловживанні магією, умисному відкритті міжпросторового порталу в пекло, в наслідок чого відбулось масове проникнення агресивних сутностей на територію цього світу, а також у завданні шкоди здоров’ю двох людей при непрофесійному обряді екзорцизму. У вас є, що сказати у своє виправдання?

Над великою залою нависла тиша. Десятки очей були спрямовані на мене. Я з тривогою дивилась на Верховного Чаклуна, який похмуро очікував мою відповідь. Допомоги було чекати нізвідки. Наскільки я могла зрозуміти, дружні почуття до мене мало хто мав, крім мого тата, звісно. Навіть крізь підняті ментальні щити я відчувала спрямовану на мене неприязнь. Від того, що я зараз скажу, залежав об’єм мого покарання. Але зібранню було, м’яко кажучи, начхати на мої виправдання. До мене долітали лиш зловтіха та бажання скорішої розправи. З боку Зари до мене долинуло кілька думок про мою неминучу кончину. Я не до кінця розуміла, чим було викликане таке відношення до мене, але в тому, що цей «суд» був простою формальністю і фарсом, сумнівів не було.