5.2 Проведення екзорцизму: вибір місця, часу, атрибутики. Правила безпеки

                                               Для проведення екзорцизму використовуйте

                                              тільки перевірені методи. Одне хибне слово,

                                              одна помилка може звести нанівець весь

                                              ритуал, залишивши вас лицем до лиця з

                                             розлюченим демоном.

                                    (Ж.Ферьє «Світові практики сучасного окультизму»)

У квартирі горіло світло. Ще вчора я забула його вимкнути. Тато мене точно приб’є, якщо не через неприємності, в які я вскочила, то за марнування електроенергії. Я хотіла провести ритуал просто зараз, не витрачаючи ні хвилини, але ніяк не могла придумати, де саме. Як і в будь-якому іншому мегаполісі знайти безлюдне місце в Парижі серед ясного дня було практично нереально. Не викликати ж демонів до себе у квартиру, наслідки можуть бути непередбачувані. Треба все провести так, щоб не привернути уваги. Головне, щоб мене не спалили, як любив казати Жером. Все ускладнювалось іще й тим, що один з них володів даром передбачення. Можливо, йому не вартувало зусиль передбачити місце, де буде відбуватись ритуал, і не дати мені підготуватись до його проведення. Або що їм завадить напасти на мене, варто мені лише вийти з дому? До того ж під загрозою знаходився і Жером. А якщо демони вже дібрались до нього? У мене все похололо всередині. Курвані демони, яка ж я дурепа! Як я могла залишити його без усілякого захисту?! Не даючи собі часу на роздуми, я що духу побігла в школу.

Продзвенів дзвоник. Учні, голосуючи й сміючись, висипали з класу на перерву.

– Жероме! – покликала я високого стрункого юнака.

– О, привіт, - відповів він, явно повеселівши. – Я тебе вранці не бачив.

– Як ти себе почуваєш? Все в порядку? Нічого не сталось?

– Яно, ти чого? Все нормуль, не парся. У тебе щось трапилось? Знову ті хлопці, так? – Жером не на жарт здивувався.

– Ні, ні, не переймайся. Просто після того випадку мені досі моторошно.

– Треба заявити в поліцію, щоб цих покидьків посадили. Треба було ще вчора, ні, в той самий вечір накатати заяву.

Пропозиція Жерома поставила мене в глухий кут. Що мені було йому відповісти? «Вибач, друже, але на демонів заяв не катають». Ні, так не піде. До того ж якщо їх впіймають, не думаю, що їм буде дуже важко покинути ці тіла й захопити нові (якщо вони досі цього не зробили). Під суд же підуть невинні люди.

– Вибач, так і треба було, - схлипнула я, - але тоді я так розгубилась, так злякалась, що навіть не змогла викликати тобі швидку, - по моїй щоці скотилась сльоза.

– Ні, ти…ти не винувата, не грузись, - запанікував Жером.

– Ні, це я винна, - не здавалась я. – Я була так налякана, що навіть не розгледіла обличчя нападників.  Я навіть їх описати не зможу-у-у-у…

– Годі, годі. Якщо чесно, я взагалі мало що пам’ятаю. Одразу отримав в баняк, так що…

– Оооось, я повинна була ви…викликати швидку, а якщо це було щось серйозне-е-е-е… Так хоча б зафіксували побиття-я-я-я…

– І добре, що не викликала, - заспокоював мене Жером. – Якщо чесно, у мене проблеми зі страховкою. Тільки ти нікому, лади? А якщо ще й предки дізнались… Гаразд, Бог з нею, з поліцією, все одно вже нікому нічого не доведеш.

– Угу, ти правий, - швидко погодилась я. – Слухай, може це виглядає дивно. Як би це сказати…

– Ну що ще?

– Дай сюди руку.

Жером протягнув руку, а я швидко намотала червону нитку навколо його зап’ястка, заздалегідь нанизав на неї маленький камінчик гематиту та закріпивши кінці маленьким золотим зажимчиком. 

– Що це? – здивувався хлопець. – Намистина якась, браслет чи що?

– Сам ти браслет. Це свого роду амулет, можна сказати талісман. Може, це звучить безглуздо, але мені так спокійніше. Не знімай його поки, гаразд? – я невинно кліпала віями.

– Гаразд, не зніму, - Жером трохи зніяковів, його вуха стали рожевими.

– Ми ж друзі, так? Нехай це буде знак нашої дружби, - уточнила я. Чомусь мені пригадався образ діви, яка дарує мереживу хустинку своєму лицарю. Мені стало ніяково. Але все ж цей простий оберіг певною мірою захистить Жерома від усіляких потойбічних гадів.

– Ось вона, мадам Ланше, - голос Лілі одразу повернув мене до реальності й зіпсував настрій. – Прогулює школу. Як представниця класу, я не можу це проігнорувати.

– З яких пір ти представниця класу? – поцікавилась я.

– Відсьогодні, - почула я у відповідь.

– Що ж, відсьогодні так відсьогодні, - знизала я плечима, помахала Жерому і пішла слід за вчителькою.

                                                   ***

– Повірити не можу – прогульниця! – пізніше насміхався наді мною Жером. – Я чув в учительській, що ти на шляху до того, щоб стати кращою ученицею школи, а тут таке. Жах!