§5. Основи екзорцизму. Підготовка до якісного вигнання від А до Я 5.1 Вибір методу вигнання (довіряйте тільки перевіреним джерелам)

                                              Аби вигнати демона в глибини пекла, зверніться

                                             до мистецтва божого. Оскільки тільки істинна

                                             віра може перемогти темряву.

                                                    (Єфросим Златоуст «Святі знамення»)

Я сиділа в м’якому кріслі, насолоджуючись тишею і спокоєм своєї квартири (ніяких тобі незваних чужих думок і образів), і гортала фоліант в шкіряній палітурці. Ту саму книгу, що дав мені тато. Третьосортні закляття, які не повинні прикути до мене увагу членів Еквілібріуму. Дивно, що ще ніхто до мене не навідався, після моїх розбірок з демонами. Може, слід було запустити в небо вогняну стрілу або щось подібне, тоді б допомога до мене б точно примчала. Правда, спочатку б я отримала по перше число. М-да, який варіант не вибери, кожен поганий  по-своєму. От тільки переді мною, нарешті, була повна картина того, що коїлось, а все завдяки недосмаженим овочам. Як я й сказала, якщо хочеш отримати від них максимум користі, треба правильно їх готувати. А якщо мова не про кабачки? Якщо цей принцип можна перенести на інші продукти та, навіть, частини тіла?

Виходячи з моєї теорії, певні демони, Гофф і Крауф, пробралися у світ живих. Демони вони були середньої руки й тому тільки й могли, що захоплювати тіла людей. Вони прагнули сили, моці, влади, а отримати її простіше, якщо окрім душ поїдати певні людські органи. З давніх-давен вважалось, що з’ївши серце ворога, отримуєш його силу. Чим і займався Крауф. Гофф же забирав очі, а це означає, якщо мої припущення вірні, він хотів отримати силу провидіння. Це пояснювало багато речей. Наприклад, бар’єр у провулку, куди ми з Жеромом потрапили, був зроблений надто добре і старанно, а це означало, що його встановили заздалегідь, знаючи, де ми пройдемо. І ці слова Гоффа: «Я бачив, що вона з нами зробить». Однозначно, він бачив майбутнє. Факт подібного накопичення сили пояснював їхній високий рівень магії: вогняні кулі, бар’єри, невидимість для звичайних людей, видозмінення фізичного тіла носія. Згадати хоча б, як Гофф відростив собі кігті. Не менш дивно, що вони діяли спільно багато років. Для демонів це нетипово. Хоча, якщо враховувати, що Крауф був сильніший у фізичних і магічних атаках, а Гофф передбачав майбутнє, то вони чудово доповнювали один одного. Що ще потрібно для виживання? В цьому причина їхнього успіху й того, що їх ще не розкрили. Одна біда – демона, що вселився, незалежно від його сили, завжди можна вигнати набагато легше, ніж того, який матеріалізує своє власне тіло. Справа залишилась лише за заклинанням. І, як на зло, екзорцизм був моїм слабким місцем, оскільки раніше я його не практикувала взагалі.

Отже, я сиділа в м’якому кріслі й гортала старий фоліант «Прикладна магія для початківців», сподіваючись знайти серед усіх цих третьосортних заклять те, яке б могло допомогти. Але, як звісно, закон підлості завжди спрацьовує ідеально. Нічого подібного в цій книженції не було. Як призвати духів, як вигнати духів, як змусити духів собі служити, але ні слова про демонів. А-а-а! Вигнати справжнього демона – це тобі не спіритичний сеанс влаштувати. Задля такої справи треба ритись в церковних талмудах. Точно, по-моєму, вдома в замковій бібліотеці була потрібна книга, тільки прочитати її мені так і не вдалось. Не за віком література, як мені тоді пояснили. Робити нічого, доведеться вирушати за нею особисто. Сподіваюсь, тато на мене не розсердиться. Хоча не пам’ятаю, щоб він назавжди забороняв мені покидати цей світ. Про те, що я буду стирчати тут безвилазно, мови не було. «Дуже навіть вилазно», - згадала я татові слова. Якщо йти, то просто зараз, не гаючи часу. Попереду на мене чекало достобіса роботи. 

Втомлено потягнувшись, я полишила затишне крісло і підійшла до непомітних дверей в кінці коридору, які вели в невеличку комірку, де ми зберігали різне начиння для прибирання та усілякі дрібнички. Це був портал прямо в замок, який тато залишив перед тим, як поїхати. Він був на випадок, якщо я захочу відвідати рідні місця або надзвичайної ситуації. Мене, звісно, вчили переміщуватись самостійно, але це справа доволі важка, і дуже великий шанс помилитися та опинитися де-небудь на задвір’ї всесвіту. А так татів портал був безпечний і значно полегшував мені задачу. Треба було лише його активувати.

Я взялась за ручку дверей і зосередилась. Повітря переді мною почало коливатися, а обриси стіни та дверей розпливатися. Я потягнула за ручку, і замість пилососа та пари валіз з’явився довгий темний коридор. Я зробила крок, капці зашаркали по холодній кам’яній підлозі. Двері за моєю спиною затріснулись, і портал зачинився, забираючи з собою яскраве освітлення паризької квартири. Стало зовсім темно, лише місячне світло пробивалось крізь вузькі вікна, але його ледь вистачало, щоб хоч трошки освітити коридор. Я була в старій частині замку – так ми називали його західне і північне крило, які стояли пусткою за непотрібністю, і в яких панували пустота, тиша і гармидер. Тільки південне крило було повністю відремонтоване та придатне для життя. В’яло протікали ремонтні роботи в східній частині замку. Але всі телепорти відкривались саме тут, в старому блоці (в цілях безпеки, як пояснив тато, щоб дезорієнтувати можливого противника, якщо у когось стане сил пробитись крізь бар’єр).

Тут було холодно і вогко. Стіни вкривали старі побитті міллю гобелени. В повітрі літав пил, чудернацьки витанцьовуючи в блакитному місячному світлі. Не було жодного смолоскипа, жодної лампи, які можна було б запалити та отримати хоч трохи світла. Шаркаючі кроки моїх м’яких капців розносились гучною луною та потопали в темряві нескінченних переходів. На щастя, орієнтуватись тут не було для мене проблемою навіть вночі. Я добре знала всі замкові ходи, запиливши в них в дитинстві не одну мережеву сукню. Але зізнаюсь, що навіть мені було боязно в цих стінах. Ідеальне місце для усіляких привидів, хоча в нашому замку їх точно не було. Несподівано я зрозуміла, що чудово бачу й без освітлення. Темрява зовсім мені не заважала, наче мій нічний зір покращився в декілька разів. Певно, мої здібності почали пробуджуватись, адже тато казав, що до вісімнадцяти років я повністю увійду в силу. Може, зіткнення з демонами стало свого роду каталізатором і прискорило процес? Треба буде про це як слід подумати у вільний час.