4.4 Ефект метелика

                                                      Помах крила метелика на одному

                                                      континенті може викликати землетрус на

                                                     іншому.

                                                                                                     (Теорія Хаосу)

Новий день я зустріла з твердим наміром дати ходу цій справі. Нехай можливості мої невеликі, але я спробую додати свій маленький внесок. Навіть видимість діяльності може пришвидшити розвиток подій. Як кажуть, помах крил метелика може викликати бурю, за яку, сподіваюсь, мені не дадуть по голові. Головне, не сидіти, склавши руки, інакше мене просто затягне в безодню відчаю.

В школі ввели траур по Сюзанні Готьє, але це не заважало Лілі продовжувати своє капосне діло. Вона була схожа більше на дрібного бешкетника, ніж на шкільну принцесу. Холодна байдужість і презирство їй личили б більше. Сьогодні вона мене особливо потішила. Замість розлитої фарби або розірваних підручників, як було до цього, в шкільній шухлядці мене очікувала змія. Не удав і не гадюка, звісно, а звичайнісінький вуж. І цим вона хотіла мене налякати? Мене більше дивувало те, як Лілі вдавалось кожного разу відкривати кодовий замок. Скільки б я не змінювала комбінацію цифр, результат був один і той самий. Навіть у Лілі були свої таланти. Ні, чесно, якщо вона ще раз спробує провернути цей трюк, я накладу на шухлядку чари. Наприклад, щоб на лобі вискочив фурункул або щось на кшталт цього. Мені набридло, що вона періодично псує мої речі.

Я ще раз подивилась на змію, яка зі страху скрутилась в дальньому кутку металевої комірки й погрозливо шипіла на мене. Мені стало шкода бідолашну, коли я уявила, як її ловив якийсь Вінсан, ніс в пом’ятій смердючій коробці й запихував мені  в шухлядку. Якщо вже Лілі так кортіло мені напаскудити, то робила б це своїми руками.

– Бідненька, не легко тобі довелося. Не бійся, - промовила я, протягуючи до неї руку.

Змія ще трошки невдоволено пошипіла, бідкаючись мені на життя, після чого звернулась у мене на долоні. На дотик вона була прохолодна й гладенька, а зовсім не бридка, як вважає більшість.

– Дозволь, я тобі допоможу. Я віднесу тебе додому, але спочатку посидь краще тут, - з цими словами я посадила доволі сердиту змію собі в сумку, оскільки боялась, якщо залишу її в шухлядці, Лілі, не дочекавшись від мене страху й жаху, могла накляузничати на мене вчителям. Мовляв, погана я тримаю в школі рептилію. Так, до речі, й вийшло. Яке ж було її розчарування, коли, зі скандалом відкривши шухлядку при вчителі, в ній нікого не опинилось. 

Під час обідньої перерви я як завжди пішла додому. Хоча шкільні обіди були проплачені до кінця року, в їдальню я намагалась не ходити, оскільки присутність там однієї особи викликала у мене стійкий розлад травлення. До того ж треба було як найскоріше випустити змію. Я швидкими кроками прямувала до виходу, коли мене перехопив Жером.

– Привіт, пообідаємо сьогодні разом? – крикнув він мені, проштовхуючись крізь натовп учнів біля їдальні.

– Взагалі-то я додому.

– Зрозуміло. Ну, тоді бувай, - сказав він з напускною байдужістю, перш ніж повернутись у натовп. Я чудово бачила, що Жером засмутився, хоча намагався не подавати виду, як намагався не показувати свою скорботу по Сюзанні Готьє. Не одній мені в цей час потрібна підтримка.

– Ну, добре, пішли, все ж таки це краще, ніж їсти наодинці, - наздогнала я його.

Ми зайняли вільний столик у кутку. Шкільний обід був як завжди чудовий. В сто разів кращий за те, що зазвичай виходить у мене. Навкруги стояли шум і галас. Постійно досаждали неприємні погляди від столика Лілі. Проте Жером був надзвичайно задоволений.

– Ти завжди обідаєш в їдальні? – спитала я, щоб підтримати бесіду.

– Угу, - мугикнув він.

– Завжди на одинці?

– Більшою частиною.

– У тебе що, зовсім не має друзів?

– Є, ти їх бачила на баскетбольному майданчику, - не відволікався від тарілки Жером. Як на мене, манер йому явно бракувало.

– А в школі?

– Якось не поталанило, - тут хлопець пильно подивився на мене. – У тебе також немає друзів в школі, ну, не рахуючи цих, - і він з презирством кивнув в сторону компанії Лілі.

– Якось не поталанило, - повторила я його ж слова.

– Еее, цей, у тебе щось рухається в сумці, - з тривогою помітив Жером.

– Не переймайся, це просто змія, - сказала я самим буденним тоном, наче це вібрував мій телефон. Гамір в їдальні потурбував мою маленьку супутницю і викликав у неї бажання знайти більш спокійне місце.

– Змія? Та ти кепкуєш, - бідолашний Жером не знав, що вже й думати про мене. Не кожна дівчина носить з собою змій.

– Ні, чесно, дивись, - і я відкрила сумку ширше, щоб було видно сріблясте тільце. Здавалось, очі хлопця випадуть з орбіт прямо змії на обід. – Ти не думай, просто Лілі забула її в моїй шухлядці.

– Ну ти даєш, цілий день її в сумці носиш? Якщо преподи дізнаються, то тобі буде непереливки, - в голосі Жерома почулись нотки захвату.