§4. Місто потойбічне: аномальні місця, паранормальна активність, надприродні істоти 4.1 Демони. Підвиди, методи розпізнавання та боротьби.

                                                   Демони – наймерзотніші створіння, яких

                                                  можна тільки уявити. Спокушаючи людей

                                                  та випиваючи їхні душі, вони паразитують на

                                                  тілі людства. Для запобігання зустрічі з

                                                 ними завжди носи при собі святе розп’яття

                                                і не ступай за поріг опісля настання темряви.

                                                          (Єфросим Златоуст «Святі знамення»)

Пройшло вже близько тижня з тої пори, як я посварилась з Лілі. Почались веселі часи. Тато знову кудись пропав, і побачити його в найближчому майбутньому не уявлялось можливим, додзвонитись також не виходило. Від Джоша і Адріана не було жодної звістки. Агнія намагалась впоратись з авралом на роботі і випросити собі відпустку, але поки марно. Правда вона дзвонила мені кожен день і намагалась підтримати як могла, але по тому, яким стомленим здавався її голос, допомога скоріш була потрібна їй. Ось тепер я почувалася в справжньому вигнанні і відчула гіркий смак самотності. Ще ніколи я не залишалась зовсім одна без будь-якої підтримки. Завести друзів мені так і не вдалось, а Лілі проголосила мені негласну війну, адже я кинула виклик її високості. Просто чудовий початок! Але як кажуть, що посієш, те й пожнеш. Я образила її надто сильно, і ось наслідки мого вчинку. Окрім вилитої на парту фарби, сірників в замку шкільної шухлядки і кількох пущених про мене пліток нічого жахливого не відбувалось (повірте, бувають речі і ГІРШЕ). Я намагалась все це ігнорувати з холодною гідністю, але думки про витончену помсту не змусили себе чекати. Я насилу тримала себе в руках. Але найцікавіше було попереду!

Того фатального дня везіння явно було не в гуморі і для підняття настрою вирішило взяти вихідний. Вночі сильний вітер зірвав електромережу, і мій чудесний електронний будильник, певна річ, не спрацював. Я, звісно, проспала (ні, техніці не можна довіряти, магія і тільки магія). Дощ лив мов з відра, парасольку вивернуло вітром, мене обприскала машина, добре, що хоч в калюжу не впала. Ну, хоча в школу я не запізнилась, але мій вигляд був більш ніж жалюгідний. Лілі сяяла від задоволення, шепотіла про щось з подругами, серед них була і Марі. Несподівано всі принишкли й опустили очі, Марі навіть почервоніла. Певно, щось відобразилось в моєму погляді. Ще б пак, мене просто розпирало від злості, стільки всього за один ранок! Ох, яка зла я була!!! Я насилу взяла себе в руки й продефілювала на своє місце.

До обіду я спробувала привести себе до ладу, але це ділу не допомогло. Без магії було не обійтися, одне вдале закляття – і все в порядку, але ж я обіцяла… Уммм. Обідати довелось в їдальні. Бігти додому під дощем якось не хотілось.

– Гей, Яно, в якій це калюжі ти валялась? – Лілі намагалась як завжди допекти. Я залишила це без уваги, все одно влучна відповідь в голову не лізла, а кидатися з нею образами не було сенсу. Позаду мене пролунав смішок, я навіть не озирнулась. Всю увагу я зосередила на пошуку вільного місця.

– Тут не зайнято?

Високий кучерявий хлопець відірвав погляд від тарілки і роздратовано вирячився на мене.

– Не думай, я не нав’язуюсь, просто вільних місць більше ніде немає. Ну, так ти не проти?

Жером насилу проковтнув сталий поперек горла шматок.

– Сідай, - сказав він відводячи очі.

– Дякую, що запросив, - я посміхнулась наймилішою посмішкою.

Жером таки вдавився.

– Ти ж сама попрохала сісти, - сказав він, відкашлюючись.

– Ну, ти ж не повинен був погоджуватись.

– Чого ж це. Це шкільна їдальня, а не моя власна кухня.

– Але багато хто не хотів би, щоб я сиділа поряд, особливо після тих чуток, що про мене розпустила Лілі.

– Чуток? – Жером напружився.

Не роби невинний вигляд, я чудово бачу, що ти в курсі. Вся школа знає. Все ж таки, Лілі варто придушити… Ні, про що це я!

– Так, чуток. Буцімто за відсутності батька я сплю з усіма підряд. Ось так, варто було лишень необережно сказати, що тато їде у відрядження – і ось результат. Подумай, може ти наступна жертва мого зваблювання. Ооо, вибач, я не хотіла!

Бідолашний Жером вдавився остаточно, навіть посинів. Не вистачало бути ще винною в його смерті. Насилу йому вдалось відхекатись.

– Я не вірю усіляким чуткам, особливо, якщо їх розпускає ця дурепа Лілі, - сказав він і почервонів, як помідор.

Ну звичайно ж повірив, Сеньйоре Помідоре, тому й соромно.

– Ну от і добре, раз не віриш. Це тобі плюс.

– Та хто взагалі повірить, що така черничка як ти…, - затнувся, ммм, все з вами ясно.

–  Хто зна. Від тиха всі лиха, як то кажуть, - сказала я з таємничим виглядом. Жером зовсім спантеличився і до кінця обіду не відривав погляду від тарілки.

Так, через Лілі я опинилась в ізоляції. Практично всі вважали, що зі мною краще не мати справи: хто через те, щоб не викликати гнів шкільної принцеси, а хтось дійсно вірив цим гидким чуткам. Але мене це не дуже турбувало, послухали б вони, що про мене говорять в моїх рідних краях, вигадки цієї шкільної вискакулі здались би їм блідими й нецікавими. Саме тому я й звикла, що люди з нами не дуже ладнають, і упокорилась з думкою, що й тут мене не приймуть. Всі, хто по-справжньому мене розуміє, залишились далеко, далеко…