3.3 Вибір життєвої позиції та пріоритетів як шлях до самоствердження

                                                       Виховуючи юних чаклунів дуже важливо

                                                       прищепити їм правильні норми поведінки і

                                                      моралі. В подальшому саме вони стануть

                                                       тим орієнтиром, відповідно до якого буде

                                                        обиратись світла або темна сторона.

                                                        (К.Васіліадіз «Психологія чаклунства»)

        У неділю вранці тато пішов. Настрою у мене не було ніякого, і я цілий день просиділа вдома. Мені було сумно й самотньо. Моя хрещена, Агнія, обіцяла приїхати з дня на день, але на роботі у неї щось не складалось, через що вона затримувалась. Мені ж залишалось пообіцяти добре себе поводити й дзвонити кожен день. Я не стала розказувати татові ні про видіння, які знову почали до мене приходити, ні про те, як чудо-силою відправила людину політати, або змусила коритися моїй волі. Я ще ніколи нічого від нього не приховувала. Мені було неймовірно соромно за це, але з іншого боку я розуміла, як це може його засмутити. Можливо, на тата чекає важлива і важка робота, а я не хотіла, щоб думки та тривоги за мене йому заважали. А якщо йому доведеться про все доповісти Раді? От тоді почнеться розвага! Чи змусять ці новини перейматись їх ще більше? Чи приймуть вони якісь міри стосовно мене? Про це взагалі було краще не думати. І чому ці сили почали проявляти себе саме зараз? Мені раніше не могло і на думку впасти, що я можу підкорювати людську свідомість. Ця магія такого високого рівня, що завжди була для мене недосяжною. А вміння бачити майбутнє зникло ще в ранньому дитинстві. Мене просто вчили створювати закляття і варити зілля, і ніхто ніколи навіть не пропонував розвивати в мені хоча б якісь надприродні вміння окрім читання думок і схильності до мов. Мені навіть не сказали, що завдяки крові гіршванів я можу бути сильніша за звичайну людину! Мені навіть порівняти не було з ким. Джош он може спокійно підняти машину, але я свої сили ніколи не випробовувала. Ще нещодавно я вважала звичайною річчю читати кілька книжок за вечір, запам’ятовувати будь-яку інформацію раз і на все життя, а також ділити і помножувати шестизначні числа в умі за кілька секунд, доки мої однокласники не дали мені зрозуміти, що вони так точно не можуть. Як не дивно, я все життя вважала, що відрізняюсь від звичайних людей хіба що тим, що маю уміння чаклувати, яке може звести мене з розуму. Усі чаклуни дивились на мене згори вниз і ненавиділи за те, що була далекою ріднею гіршванам, а я жодного разу й не задумалась, який спадок могла від них отримати. Чи знала про це Рада? Чи не тому  вона обмежила мене в магії наскільки могла? І чому весь цей час тато мовчав про це?

Мені було прикро, образливо, боляче та гірко від всього цього. Не знаю, як ще схарактеризувати все те, що я відчувала. Якби я могла стати пташкою та полетіти геть, залишивши все це далеко позаду! Я б, напевно, ще довго займалась самоїдством, якби неочікуваний дзвінок у двері не звернув мої думки в інше річище. На порозі стояла Лілі та вся наша компанія, ще й двадцять осіб на додачу. Одразу згадалась уся злість, що я накопичила на неї. Якби вчора не прийшов тато, не виключаю, що я б придушила її прямо на вечірці. Як вона взагалі наважилась з’явиться після того, як підставила мене?

– Ми тут гуляли й випадково проходили повз. Ось і подумали зайти, скласти тобі компанію. Ти ж зараз одна, чи не так? – Лілі явно не переймалось моїм настроєм та розбитими почуттями. Ні тобі «здрастуй», ні «як справи». Як ні в чому не бувало, вона спробувала увійти, але я перегородила їй шлях рукою так само, як вчора це зробив той збоченець.

– Ні, я тебе до себе не запрошувала, і ти в мій дім не ввійдеш, - сказала я тоном крижаним, наче снігова заметіль.

– Чого це? – здивувалась вона.

– Ти ще мене питаєш чому? – тепер настала моя черга дивуватись. – Ти справді не розумієш, чи тільки прикидаєшся? Ти вчора кинула мене в біді, покинула на поталу чоловіку, який зовсім себе не контролював! Після того, як я врятувала тебе від трьох негідників на вулиці! І тепер у тебе вистачає нахабства прийти сюди, щоб влаштувати чергову вечірку!

– Якщо ти через це, то це не моя провина, що той хлоп поліз тебе мацати. Таке буває, трапляється. Будь-яка дівчина повинна знати, як тримати хлопців на відстані в таких ситуаціях. Мені не має за що вибачатись. А тепер впусти нас, мені вже набридло стовбичити у дверях.

У мене очі полізли на лоба від такого нахабства. Мовчазне презирство старійшин було для мене менш образливим, ніж така неповага. От у мене нерви й не витримали.

– А знаєш що, мені теж набридло, - почала я, - набридло, що ти постійно мною помикаєш, як тобі заманеться. Роби це, зроби так. Ти крутиш нами, як на думку навернеться, не питаючи нас. Хочеш, щоб було тільки так, як потрібно тобі, і начхала ти на почуття людей. Хто дав тобі таке право? Хто ми для тебе, подруги чи служниці? Знаєш, я втомилась бути твоєю лялькою! Хто дав тобі право вважати, що ти краща за інших?! Хто дав тобі право принижувати людей просто так?!

Всі дивились на мене з жахом і нерозумінням. У натовпі, мов вітерець, прошелестів шепіт. Марі опустила очі.

– Ти це зараз через Жерома? – здивувалась Лілі.

– Не тільки. Офіціантка в кав’ярні, продавчиня в магазині, впевнена, було й багато інших. Ти завжди поводиш себе з людьми просто жахливо, але той твій вчинок був найогиднішим, - карбувала я кожне слово.