Глава 4 - Допит

Варто тільки було Барбоссі зі своїми людьми покинути палубу Німої Марії, як Салазар став сам не свій. Він ходив на містку туди-сюди і деколи поглядаючи в бік суші, а іноді кидав швидкоплинний погляд у бік Кассандри, затримуючи його на не пристойно довгий час. Рудоволоса помітила це, лише сліпий чи безголовий не помітив би подібного, але старалася не подавати виду. Вона думала, що його непокоїло те, чи зможе Барбосса стримати своє слово і привести до нього Горобця, але дівчина помилилася. Зараз мертвий капітан вперше за тридцять років забув про свою помсту, а всі його думки крутилися навколо його живої гості, слова пірата, як стара пластинка, постійно повторювалися в голові Салазара: «Капітане, ви випадково запитували, чому з усіх можливих жінок я хотів подарувати вам саме цю? — голос ніби глузував з нього у своїй голові, — «Кассі далеко не проста дівчина». Капітан стиснув рукоятку рапіри, яка служила йому тростиною.

- Хто ж ти? — мимоволі вирвалось із вуст мерця.

- Ви про кого капітан? — Лесаро з нерозумінням дивився на чоловіка, він весь цей час був поруч.

- Неважливо! - зло гаркнув той у відповідь.

Звуки рапіри, що билися об палуби, почали розноситися в різні боки від капітана. Він спустився невеликими сходами і почав швидко прямувати у бік Кассандри, яка весь цей час мило розмовляла з Хуаном. Лікар же був цьому лише радий, він любив поговорити і ніколи не втрачав нагоди в черговий раз розповісти якусь історію, що сталася з ним багато років тому. У диявольському трикутнику він постійно спілкувався з матросами і тим доводилося багато разів чути одну і ту саму історію, аби не образити не молодого чоловіка, і чудово усвідомлюючи це Хуан без докору сумління користувався цим.

- Капітане, - старий віддав честь Салазару.

— Капітане, — радісно вимовила рудоволоса, осяюючи мерця милою посмішкою.

Це змусило чоловіка засумніватись у словах Барбоси і у своєму не найкращому, на ходу вигаданому плані. Але лише на мить прокрався в його думки цей сумнів.

— Сеньйоре Кассандро, пройдіть зі мною, — його холодний тон змусив дівчину здригнутися.

— З...звичайно, — вона кивнула.

Краєм ока та глянула на Хуана, який замислився і спробував натхненно посміхнутися, але вийшло у нього це погано. Салазар попрямував до своєї каюти, а рудоволоса слухняно йшла слідом. Думки та домисли поїдали його зсередини, він хотів отримати відповіді і негайно. Рудоволоса намагалася зрозуміти, що такого сталося, що капітан захотів негайно поговорити з нею, як дівчина підозрювала, наодинці. Вона злякалася того, що Барбосса все ж таки розповів мерцеві про її здібності. «Але ж він не повірив йому?» — подумки сподівалася Кассандра.

Салазар відчинив двері каюти і пропустив дівчину всередину. Вона ввійшла туди з почуттям, наче піднялася на ешафот і добровільно дозволяє зараз затягнути петлю на її шиї. Погляд смарагдових очей пробіг по каюті — нікого. Вони були віч-на-віч. Двері за її спиною зі скрипом зачинилися.

— Сеньйоре, можете сісти, — голос капітана здавався чужим.

— Навіщо ви мене привели сюди? — Кассандра обернулася до мерця.

— Я лише хочу поговорити з вами, ця розмова мала вже давно відбутися, але через деякі обставини вона відбудеться тільки зараз.

Салазар стояв біля дверей, біля єдиного виходу, ніби припускав думку про те, що дівчина може спробувати втекти. Відстань між ними була невелика, але капітан не поспішав її долати.

— Вам нема чого приховувати? — рудоволосій здалося, що питання було поставлене з глузуванням.

Кассандрі було страшно. Вона чудово знала і пам'ятала, що роблять із відьмами. Дівчині зовсім не хотілося вмирати через повішення, адже вона нікому нічого поганого не зробила. Ноги почали тремтіти, а перед очима з'явилася легка пелена від сліз, але ще рано панікувати.

— Ви мене в чомусь підозрюєте, капітане? — рудоволоса спробувала взяти себе до рук.

Салазар хмикнув, а його губи зігнулися в недобрій усмішці. Чоловік знизав плечима, начебто й сам не до кінця був упевнений у тому, чи він підозрює її в чомусь.

— Я тільки хочу знати, як саме ви дізналися про те, що мерцям на сушу шлях закритий, — мрець зробив крок назустріч, ударяючи рапірою по дошці що прогнила. — А ще мені стало дуже цікаво, чому з усіх можливих дівчат саме вас Барбосса вибрав для жертви. Невже це звичайний збіг?

Знову ці знущальні нотки у його голосі, які змушували пробігтися холодок по спині Кассандри. Вона дивилася на капітана, який зупинився за крок від неї. Дівчина дивилася в бліде обличчя мерця і намагалася зрозуміти, що було в нього на думці. Рудоволоса здогадувалася, що його мучили ті ж почуття, що й її, адже це було їхнє загальне прокляття. Жаль, що вона тільки не відразу це усвідомила.

— Капітане, мені не відома причина такого вибору, адже ви й самі чули, що казав Барбосса. Йому відьма на шепотіла моє ім'я, — дівчина намагалася говорити спокійно, але голос все одно зрадливо тремтів.

- Так, - простяг Армандо, його волосся плавно літало у повітрі. — Відьма на шепотіла, стверджувала, що ти незвичайна дівчина.

Мертвець різко піддався вперед, хапаючи дівчину за ліве плече, через що та злякано скрикнула і заплющила смарагдові очі. Капітан на мить втратив самовладання, забувши про те, що перед ним перебуває тендітна дівчина, яку він врятував від рук піратів і пообіцяв захищати. Та, хто йому не байдужий.