Лис

-Ходімо мерщій!!!. В нас немає часу аби вештатись без діла.... Ось я його бачу.
Жахливий запах смерті крутився навкруги людей, хвороба що покосила немало життів відчувала себе могутньою володаркою, будь-який супротив карався неминучими муками. Біля намету було лише троє чоловіків, вони стояли й розмірковували про щось, та ми не звертали увагу на це. Старий лікар сидів і чухав свою чуприну, навіть такий досвідчений чоловік не може керувати ситуацією.
- Доброї ночі, нам потрібно аби ви оглянули ще одну людину ... Здається в неї усі симптоми чуми!.
- Я підійду пізніше - нахмурився старий чоловік.
- Ви не розумієте вона ще маленьке дівчисько, потрібно хоча б щось зробити!.
- Я усе зрозумів, винуватець цієї зарази сидить у клітці на вулиці, з початку розберусь з цим.
- Де саме? Покажіть мені!.
Чоловік похапцем піднявся зі свого стола й провів до тієї самої клітки. Вона була накрита чорним рядном, біля неї майже не було вогню.
- Нічого не видно, зніміть це!.
Чоловіки неохоче це зробили, погляд був переляканий, тому вирішив пожартувати й стукнув по клітці, вони так запищали, було враження ніби скельця лопають.
Там сиділа молода дівчина, їй на вигляд було років шістнадцять, як і моїй Катерині.
- Хто вона?.
- Відьма - нахмурився старий чоловік.
- З чого ви це взяли?.
- Її батько нам про це розказав, хоча він сказав, що вона не його дочка.
- Що за чоловік, невже п'яниця Микита?. Таких ця зараза не бере.
- Так, проте він був тверезий коли це говорив.
-Та коли він буває тверезим?. Відпусти бідолашну!!!.
Микита ще той п'яниця, він не просихав ні дня, я повірю що в нього білочка на даху скаче, но не відьма донька. Кожна хвилина була важлива, та як сказав старий чоловік, вже пізно, аби щось робити.