Розділ 1

"І виросла на могилі осика заклята. Отам відьма похована. Хрестіться, дівчата"Т. Г. Шевченко "Відьма"

Розповідав мені в дитинстві дідусь.. Справа в тому що моя прапрабабуся Якилина була знахаркою. Знала вона трави, лікувала багатьох, часто її на допомогу кликали й монахи Києво-Печерської лаври. Дідусь розповідав що в селі її назилвали" Белая Колдунья".. Та вона не єдина була в нашому роду.. Була ще одна родичка. Нелюдима. Недобра. Жила вона на краю села. Люди її сторонилися, тварини побоювалися. Навіть кота у неї не було. Хоча... Іноді..

Як місяць на небі був повний. Бачили селяни, які пізно поверталися додому, величезного, чорного кота. Так і жили. Хто бабці не сподобається з тим нещастя. Чи то худоба гине, чи то людина хворіє...І ось під час війни прийшли в село німці. Походили по хатах. Влада змінилася. Зайшли вони і до бабці. Ох як не сподобалося їй та неповага з якою вони до неї прийшли, ох і не сподобалося... З тих пір у того патруля нещастя, за нещастям.І хтось таки з місцевих розповів, що та баба, до якої вони заходили, справжня відьма.Видно чи то командир був забобоний, чи то вирішили показати народу в селі, хто головний, але відправили до бабці декілька фашистів на страту.За день до того помітили селяни що відьма старанно порпається по господарству. Наче в далеку дорогу збирається. І те розклала, і те позбирала, і навіть сусідам деякі речі пороздавала. Дивно було людям і лячно. Дивно бо і слова не скаже і не привітається, а тут така доброта.

А лячно було речі брати, але хто їй відмовить.А потім закрилася бабця в хаті і все.. Настала тиша. На наступний день прийшов той патруль.. На подвір'я зайти можуть, а в хату ні. І стукали, і двері ламали і в вікна, а ніяк...І відступати теж перед селом ніяк..Вирішили тоді підпалити хату. Облили трохи пальним стріху і підпалили.Як тільки вогонь почав ширитися.. Із комину вискочив величезний, чорний котяра, блиснув очима на всіх, цибнув зі стріхи і пропав...А на пепелищі хати, жодних ознак тіла бабці не знайшли, жодної кісточки. А от кота іноді бачили.Пізніми вечорами, коли місяць повний, зустрічали селяни величезного, чорного кота з зеленими очима, і хто зустрічав, того чекали нещастя...Дідусь був з Чайківки і навіть розповідав як звали ту жінку, та я була така маленька що не запамятала..