Чашки чарівні та прості

Скільки б Марина не рахувала та перераховувала свої нечисельні доходи від продажу зайвих сумочок, вже непотрібних об’єктивів та ягід з її саду, все одно на якийсь грандіозний подарунок до дня народження Антона вона не дотягувала. Та й про що б вона не подумала ̶ елітний годинник чи інші подібні речі  ̶  уявляла, як він лиш подякує з ввічливості, а потім закине десь під задню стінку шафи. Почуття провини за те, скільки сама вона прийняла від нього всього і не лише на свята, давно не давало їй спокою.

"Інвесторка без гривні в гаманці", ̶  сердилася на себе Марина. Та нікому не звіряла таємницю своєї фінансової нерозважливості.

Вирішення проблеми з подарунком не приходило само собою, аж поки жінка не порадилася з племінницею.

̶  Стікери для бажань, ̶  одразу ж видала ідею Соня. ̶  Зараз модна тема. Дивись, у мене є чисті без клею. Ти напишеш там на них «бажання 1», «бажання 2» і т.д. А він зможе використовувати їх тоді, коли сам придумає, не обов’язково всі в один день.

̶  Я вже казала, що ти  ̶  живе втілення всесвітньої мудрості?  ̶  Марина раділа й дивувалася тому, як просто вирішила небога її складну проблему.

̶  Згодна чути це ще і ще, ̶ Соня зібрала для тітки стікери в саморобний конвертик. ̶ Якщо на твій День народження він дарував дев’ятнадцять подарунків, то ти можеш зробити для нього стільки ж заготовок під бажання.

Крім стікерів вони встигли підготувати ще й вечірку-сюрприз в «Чарівних чашках», які в один день, саме на День народження Антона, відкрили в двох селах. Тому й вечірок було дві. Оскільки в кав’ярнях не продавали алкоголь і не годували нічим, крім десертів, в сутності своїй це були просто два чаювання-кавування з двома іменинними тортами і купою повітряних кульок.

Окремою радістю для Антона був приїзд доньок. Про це з ними таємно домовилася Марина. А Віктор переконав Аню дозволити йому привезти їх в село на пару днів. Сама ж Аня не збиралася вітати колишнього чоловіка ні з днем народження, ні, тим паче, з одруженням.

Олег з Ольгою  ̶  щасливі батьки двох нових закладів, їздили разом з іменинником з одного села в інше, засипали його вітаннями, подарували величезний кошик різних безцукрових солодощів, кави і, звичайно ж, парні чашки. Останні мали половинчасті зображення сонця на боках, і утворювали кругле світило не просто коли стояли поряд, а за умови, що в них наливають гарячу рідину. Ольга вже не носила шалик на голові  ̶  в неї відросли милі дрібні кучерики світлого волосся.

Даринка трималася на відстані від Марини, але й до батька її не надто тягнуло. Нею зайнялися Катерина з Арсеном. Хлопчик хоч і був трохи молодшим за Даринку, зміг привернути й утримати її увагу. Мар’яна ж, навпаки, прагнула наговоритися з Мариною, чим викликала ревнощі Соні. Та Сашко відволікав дівчину від малоприємної для неї гості, тож все минуло без конфліктних сцен.

̶  Ти робиш мене найщасливішим чоловіком у світі,  ̶  ніжно сказав Антон дружині ввечері, коли вони нарешті залишилися самі у спальні нагорі, вклавши його доньок у гостьовій кімнаті на першому поверсі.  ̶  Щодня.

̶  Це тому, що я сама  ̶  найщасливіша із жінок.

Серпень швидко добігав кінця, а Марина досі ніде не бачила Михайла після тієї їхньої зустрічі на пляжі. Соня більше не згадувала про нього, що сильно контрастувало з тим, як часто злітало з її уст ім’я улюбленого вчителя в травні-червні. Марина думала, чи не перевівся він в якусь іншу школу. Та про таке вона мала б уже почути. Зміна вчителя  ̶  хоч невелика, але подія в селі. Про це б точно говорили. До того ж, мама Сашка працювала в школі, і він би точно переказав таку новину. Якби було, що переказувати.

Відповідь на своє нікому не озвучене питання про Михайла з’явилася сама. В понеділок останнього тижня серпня Марина із Сонею по обіді зайшли в «Чарівні чашки» навпроти школи, щоб купити щось на гостинець для бабусі Оксани. За маленьким столиком на двох, подалі від вхідних дверей сидів Михайло із гарненькою молодою панночкою, в якій Марина впізнала їхню місцеву кондитерку. Вона тепер приносила солодощі для “Чашок”. Між тими двома на столику лежала книга, не рожева, але текст у ній сиднівся стовпчиками віршів. Жінка лише перезирнулася з племінницею і до виходу з кав’ярні жодна з них нічого не сказала, крім озвучення замовлення.

Та коли вони спустилися з пагорба й були цілком певні, що з “Чашок” їх вже не чутно й не видно, обидві пирснули сміхом.

̶  Ти це бачила?  ̶  Соня й так знала, що тітка бачила, та їй не вірилось навіть в те, що бачила вона сама.

̶  Немає солодших слів за “а я казала”, ̶  Марина поспішила сховатися зі своїм сміхом в авто.

̶  Чесно, я не вірила, що це може бути так швидко,  ̶  Соня сіла поряд і пристебнула пасок безпеки. ̶  І взагалі я думала, він має любити тебе, як професор Снейп з Гаррі Поттера.

̶  Завжди?  ̶  Марина глянула на племінницю. — А коли я помру — рятувати моїх дітей від всіх лихих створінь?

Та виглядала вже цілком серйозно.

̶  Невже так не буває в житті?

̶  Ти б хотіла, щоб він перетворився на похмурого чоловіка, який завжди ходить в чорному й не любить мити волосся?  ̶  Марина знову змусила її засміятися.

̶  Ні-і-і, ̶  скривилася дівчина.

̶  Тоді давай порадіємо за нього, за них, ̶  запропонувала тітка. ̶  Вірші, кава, тістечка  ̶  хіба ж не чарівне поєднання?