Двозначність

Після довгих в’язких днів похорон і поминок, які ще й супроводжувалися безперервними дощами, Марина з Антоном нарешті вибрали час, щоб озвучити одне для одного те, про що подумали в момент смерті пані Ніни.

̶  То ми тепер відкладемо весілля?  ̶  почав з питання чоловік.

Недільного ранку, коли нарешті блиснуло сонечко, вони вирішили прогулятися з Октусом на луках. Пес давно не бігав далі двору й це було для нього явною мукою.

̶  Маємо відкласти,  ̶  погодилася Марина. ̶  Ще й сорок днів не мине, а ми тут зі своїм гулянням.

̶  Так…, ̶  похилив голову Антон.

̶  Так…

̶  Тоді на осінь? 

̶ Давай на жовтень, ̶ запропонувала жінка.  ̶  Це два місяці мине, навіть трохи більше. І у вас з Віктором збір урожаю закінчиться. Не дарма ж раніше всі весілля українці справляли вже після Покрови.

̶ Раніше українці не вирощували кукурудзу. Її ми до середини жовтня навряд зберем, ̶ Антон важко здихнув. ̶ Але весіллю це не завадить. Як відкладати ще довше, буде вже холодно. Та й мені не терпиться називати тебе дружиною,  ̶  він міцніше стис її долоню в своїй.

̶  Назва “наречена” мені теж подобається. Але в нас чомусь не прийнято її часто вживати. 

̶  Чому ж?

̶  Ти говорив колись комусь: це моя наречена Марина?

̶  Так ми ж і не були за час заручин між людей, які ще не знають, що ти  ̶ моя наречена,  ̶  нагадав чоловік.

̶  Теж правда. 

Октус намотував лише одному йому зрозумілі петлі по луках. Худобу не випасали там вже багато років ̶ ніхто поблизу не тримав ніякого домашнього господарства. Але траву приїздили скошувати навіть ті, хто жив далеко. Тому луки залишалися чистими від ясенків, які вчіплялися рости скрізь, де у справи природи не втручалася людина. Після дощу трави виглядали особливо свіжими. Для мисливської лайки було неабияким задоволенням вдосталь поганяти цим зеленим простором. 

̶  І на мій День народження нічого не будемо влаштовувати,  ̶  після кількох секунд тиші сказав Антон.  ̶  Це ж не ювілей. От на сорок років  ̶  тоді вже зробимо гулянку що треба! 

̶  До твоїх сорока ще три роки. На тридцять сім влаштуємо хоч просто сімейну вечерю. Я про це подбаю. Дивись! Октус нам щось несе!

Пес біг до них, високого тримаючи голову, в його пащі було щось вже неживе. Зупинившись біля господарів, він поклав свою здобич їм до ніг.

̶  Що це?  ̶  Марина скривилась, хоч не раз бачила собак на полюванні. Не кажучи вже про кішку, яка була у них в її дитинстві. Крихітна сіренька Мася майже не їла людських харчів, натомість щодня ловила собі як не мишку, то якусь пташку.

̶  Схоже, звичайний пацюк,  ̶  Антон присів біля здобичі Октуса. 

̶  Оу,  ̶  жінка відвернулася.  ̶  І що, він їстиме пацюка. 

̶  Ні,  ̶  Антон причепив повідок до нашийника собаки.  ̶  Октусе, молодець, молодець. З тобою і котів не треба. Ні, фу, їсти це ми не будемо. Пішли, Октусе, молодець, пішли. 

“Чого ж мене так нудить?  ̶  дивувалася собі Марина. ̶  Я ж не з цих ніжних створінь, які можуть зомліти від виду краплі крові. Невже це…”, ̶  вона приклала руку до свого живота.

̶  Тобі погано?  ̶  помітив це Антон. 

̶  Та є трохи,  ̶  Марина намагалась приборкати свої відчуття.

̶  Нудить? Зранку? ̶ він подумав про те, що й вона. ̶  Я вже купив пару тестів. Вони в аптечці, у ванній на другому поверсі.

̶  Ого,  ̶  подив трохи потіснив нудоту.  ̶  Мені б твою завбачливість. 

̶  Вона в тебе є,  ̶  підморгнув Антон. ̶ Але йде в комплекті з усім іншим мною. 

Вдома Марина поспішила у ванну. Використала підряд два тести, і кожен з них дав різний результат. 

̶  Їдемо завтра до лікаря,  ̶  було єдиною реакцією Антона. ̶  Без УЗД тут не розібратись. 

Марина погодилася. Вона намагалася триматися за думку, що таки вагітна. Та в голові знову й знову звучали слова матері:

«Діти в нього є, на випадок, якщо ти вже не зможеш народити».

Хоч як важко було починати снідати, коли шлунок наповнився їжею, всі неприємні відчуття минулися. Марина поклала собі лише відвареної гречки й кілька кружечків огірка, та цього їй цілком вистачило для відновлення нормального самопочуття. 

По обіді зайшла Соня, вони трохи поговорили, почали дивитися фільм, та дівчина під нього заснула. 

̶  Ой, вибач,  ̶  сонно пролепетала вона, коли прокинулась. 

Марина давно вимкнула телевізор і читала книжку в недавно придбаному великому кріслі, яке легко було катати туди-сюди по вітальні. Зараз воно стояло ледь не впритул до вікна. За склом висіла дощова завіса, через яку навіть о третій дня в домі було темно, наче після захід сонця. 

̶  Чого ти вибачаєшся?  ̶  відклала книгу тітка. 

̶ Заснула в гостях  ̶  якось нечемно,  ̶  Соня потягнулася.

Її кінцівки встигли затерпнути й тепер з поколюванням оживали.

̶  Цей дощ кого хочеш приспить, ̶ наче на підтвердження цього Марина мимоволі позіхнула.