Майже сімейне життя

З переїздом Антона до Марини Соня з одного боку заспокоїлася — це було гарантією того, що тітонька все ще залишатиметься поряд, з іншого — розчарувалася, що вона все ж таки з дядьком Антоном. Він помітно молодшав просто на її очах, з його ще не так давно огрядного й місцями обвислого тіла, виліплювалось зовсім нове, куди приємніше на вигляд. Та Соня все одно не могла відчути до нього щирої приязні, пам’ятаючи, яким неприємним буркотуном він був ледь не все її життя. Й про те, що колись він покинув її прекрасну юну тітоньку заради якоїсь Ані, яка просто отиралася поряд, дівчина не забувала ні на мить. Та Аня з минулого здавалася їй якоюсь чарівно підступною незнайомкою і ніяк не співвідносилась з тіткою Анею, майже сорокарічною жінкою з незмінним тугим хвостом на потилиці, яка не так давно покинула дядька Антона. Соня дивувалася, як про це вдається не думати самій Малині.

Останнє справді не вимагало від жінки додаткових зусиль. Вона не могла злитися на Антона ні тоді, ні тепер. І їй подобалося їхнє спільне «тепер», тож про «тоді» вона взагалі перестала згадувати. Навіть про спільні приємні моменти з тих часів, коли вони тільки починали зустрічатись, будучи ще школярами.

В «тепер» вони разом готували їжу, доглядали сад, коли в Антона видавався вільний день — їздили кудись недалеко в маленькі подорожі. Їм не загрожувало перенасичення одне одним, бо ж більшу частину кожного робочого дня чоловік проводив у своїх фермерських справах. А робочими для нього найчастіше були всі дні тижня. Марина ж у цей час або прибирала в будинку — для неї стало неабияким задоволенням мити свої прекрасні великі вікна, щоб жодна крапинка не заважала милуватися з них краєвидами, або ж гуляла із Сонею. Побачення в небоги припадали на вечір, тому вдень вона залюбки проводила час із тіткою. Вони переказували одна одній все, що не здавалося надто особистим дорогою в супермаркет чи до річки, збираючи ягоди в садах біля їхніх будинків або готуючи щось із тих самих ягід.

— Дивовижно багато малини на таких старих рослинах, — одного спекотного липневого дня Марина вирішила вдягти джинсовий комбінезон і картату сорочку з довгими рукавами, щоб нарешті залізти в гущавину давнього малинника, до розчистки якого в неї не дійшли руки навесні.

— Ти ж Малина, ти її притягуєш, — Соня збирала ягоди лише по краях, не бажаючи заробити собі купу подряпин, які були неминучі навіть в такій екіпіровці, як у тітки.

— Схоже на те. Навіть та, цьогорічна, яку твій батько мені насадив, теж трохи з ягодами.

— А, то сорт такий, — цьому Соня не дивувалась. — В нас вона теж росте. На ній ще й у вересні ягоди будуть, тільки, як на мене, осінні не такі солодкі.

— У вересні бувають приморозки вночі, — з цією думкою Марина прикинула, скільки ж восени їй потрібно буде грошей на оплату електроенергії. Виходила лякаючи цифра. Потрібно знову було думати, що ще вона могла продати.

«Може малину? — вона подивилась на спокусливі червоні ягідки в пластиковому контейнері. — А це ідея!»

— Хочеш сказати, через приморозки ягоди втрачають смак? — Соня помітила, що тітонька десь відлетіла думками.

— Звичайно. Зовсім не пропадають, але стають кислішими або й гіркішими. Сонь, виставиш у себе в інсті оголошення, що ми малину продаєм? Прибуток навпіл, — підморгнула Марина.

— Продаєм? — здивувалась дівчина, якій ніколи нічого не доводилось продавати.

— Так, — усміхнулася тітка. — Сезонний бізнес. Ти ж не уявляєш мене з закатувальною машинкою та банками?

— Мама заморожує ягоди, — Соня згадувала варення, як щось далеке з дитинства, коли бабуся Оксана ще іноді могла переконати сина і його дружину в корисності ягідного або яблучного джему. — Але так, я зроблю. О, в мене ще купа стрічок з букетів залишилась! Можемо повя’зати бантики на контейнери.

— Дивись, скільки тут, — Марина виразно окинула поглядом малинник. — Вистачить і на заморозку, і посушити на чай, і на продаж.

— Сушить? Такого ми ніколи не робили.

— Та ти що? Це ж найлегше, що можна зробити. Зараз іще й електричні сушки є. Я вже замовила, щоб Антон подарував мені на день народження.

— Серйозно? — Соня не уявляла, щоб її міг порадувати такий подарунок. — Ти б ще сковорідку замовила!

— В тридцятирічних свої радості, — лиш засміялась Марина.

— А мені що замовиш?

— Від тебе хочу сюрприз. Взагалі розпаковувати подарунок, ще не знаючи, що всередині, — половина задоволення. Але чоловіки — їм краще озвучувати свої бажання і робити це детально. Бо хтось впарить жахливий парфум або якусь непотрібну штуковину, коли вони в останній момент будуть хаотично метатись по якомусь магазину в пошуках чогось на подарунок.

— О, поки я була малою, батько тільки так і вибирав мамі подарунки! Тепер ми завжди робимо це разом, завчасно і зважено.

— То його подарунок мені теж буде по суті від тебе?

 — Та-а-ак, — протягла з посмішкою Соня. — Тільки за його гроші. А мій — за мої.

— Моє ж ти самостійне сонечко!

— Що з тобою? — Антон стривожено оглядав Марину при світлі садових ліхтарів.

— А, це, — жінка не одразу зрозуміла, про що він. — Малину збирала в тому моєму чагарнику.

— І на тебе напав ведмідь?