Спокусливі вечори червня

В день, коли Соня успішно склала свій останній іспит, Марина заїхала за ними з Сашком, щоб повезти їх у Гадяч. За планом тітка мала залишити дітей погуляти, а сама піти у своїх справах. Крім того, ввечері у молоді ще було заплановане святкування в сільському барі. Марина зголосилася скласти компанію Катерині та ще кільком мамам дев’ятикласників, які збиралися неформально наглядати за дітьми. Так, наче їм просто теж захотілось сходити в бар того самого вечора.

Вдруге Марина зустріла улюбленого вчителя племінниці. Так само, як і за першої їх зустрічі, вони із Сонею та її однокласницею Олею йшли разом від шкільних дверей до дороги. Сашко в цей час щось обговорював зі своєю командою трохи осторонь від центрального шкільного тротуару.

— Добрий день, — Михайло Олександрович привітався з Мариною. — Сьогодні маєте ще один привід пишатися своєю племінницею.

Цього дня учитель був у білій сорочці, чорних брюках та туфлях з перфорацією. Останні особливо привернули увагу Марини, їй завжди подобалось таке взуття, незалежно від того, чоловіче воно чи жіноче.

—  Склала на відмінно?

— І хотів би до чогось підкопатися, я це люблю, всі знають, та вона позбавила мене такого задоволення, — коли він усміхався, голос його ставав ще приємнішим.

Марина лиш вкотре зраділа, що племінниця закохалась в однолітка, а не страждає за цим інтелігентним естетом. Щодо Олі вона не була така впевнена.

Сашко підійшов лише коли Михайло Олександрович зник з поля зору.

— Я вже думав, він від вас ніколи не відлипне, — Марина вперше бачила хлопця таким роздратованим.

І то він ще помітно стримував свій гнів.

— Що, жахлива оцінка? — здогадалася Марина.

— Як наче я … ми з Сонею не здобули для нього те місце з віршем. Нам від того якісь магнітики на холодильник, а йому ж точно поважний плюс до атестації.

— І скільки в результаті? — обережно спитала Марина.

— Та ледве вісім, — буркнув Сашко. — З математики десятка, а тут — вісім.

Соня не знаходила слів. Їй було ледь не соромно за свою радість. Вона могла би багато чого зауважити Сашкові, але відчувала і свою провину, що залишала йому на підготовку до іспитів замало часу. А коли вони робили спроби готуватися разом — книжки й тести дуже швидко відходили на задній план.

— Це сильно вплине на твоє подальше життя? — спитала Марина у хлопця.

— Та ні… Противно просто. Вісім з української. Таке наче я не вчив її дев’ять років. Та які дев’ять років? Все життя!

— Якщо «та ні», тоді нагадую, що це був останній іспит, — жінка відкрила двері «Ягідки». — А попереду в нас самі веселощі! Застрибуйте!

В Гадячі Марина залишила Соню й Сашка поїдати піцу, а сама пішла «у справах». Однією з цих справ було віддати об’єктив замовниці. Далі жінка мала купити подарунок небозі на випускний. І вона вже примітила чарівний срібний кулон у формі розкритої квітки, до якого, звичайно ж, потрібно було підібрати ще й ланцюжок. Та, само собою, подарункову упаковку. Тож Марина дуже сподівалася, що об’єктив покупчині сподобається.

Вони зустрілися біля фонтана. Рудоволоса жінка з фотоапаратом на шиї помахала Марині.

— Надя, — представилась вона.

Кілька хвилин поговорили про те, чому Марина продає об’єктив та що знімала на нього раніше. Потім Надя приміряла його на свій фотоапарат, зробила кілька кадрів біля кремових троянд, якими розцвіли клумби навколо фонтана.

— Мені все подобається! — вона задоволено поглянула на результат. — Дуже-дуже дякую! За повну ціну я б ще довго не змогла такий купити.

Вони домовилася тримати контакт і за нагоди ще колись зустрітися, можливо пофотографувати одна одну у місті.

— Просто для соцмереж, — уточнила Надя. — З них до мене приходять всі мої клієнти. І навіть ті, хто дізнаються від своїх знайомих, все одно ж оцінюють фотографа за його сторінкою в інстаграм. Я ще й у фейсбук все дублюю, хоча від нього дуже низький фідбек.

Марина пішла цілком задоволена і вдалим продажем, і новим приємним знайомством. Кулон, який вона придивлялась раніше, все ще був на вітрині. Складнощі виявились лише з підбором ланцюжка — один здавався надто простим для срібної квітки, інший — надто грубим. Від ланцюжка з перекрутами вона теж відмовилась — у неї самої такий колись був і в нього завжди заплутувалося волосся. Та, зрештою, знайшовся й ідеальний ланцюжок. Або ж Марина вже просто втомилася вибирати.

Ввечері до сільського бару, який височів нагорі, здалеку нагадуючи справжню кам’яну фортецю, стікалися щасливі випускники дев’ятого класу. На них чекав довгий вже сервірований стіл в залі на другому поверсі. Оскільки всі гості були неповнолітніми, алкоголем на цьому столі і не пахло. А щоб так було весь вечір, по «Фортеці» роззосередились батьки-вартові. Їх не було на самому другому поверсі. Натомість вони зайняли стратегічні позиції біля кожного із входів у бар. Столик, з якого добре було видно центральний вхід, вподобала собі чоловіча компанія батьків. Від кухні ̶  невеликий таємний загін з хрещених. За сходами і барною стійкою випало спостерігати мамам, до яких приєдналася й Марина. Жінки зайняли круглий стіл у центрі, звідки добре проглядалися обидві позиції.