Дні зізнань

Як і планували, після ранкового побачення Антон з Мариною заїхали до Віктора, у якого того дня знову гостювала пані Оксана. Їхнє зізнання всі сприйняли з різним ступенем радості. По обличчю Соні Марина одразу ж зрозуміла, що в неї однієї вона нещира. Дівчина з усіх сил намагалася нічим не зіпсувати такий щасливий для всіх навколо неї момент, але їй так і хотілося струсонути тітку за плечі. Хотілося прокричати їй просто в обличчя:

«Мали, подивись на нього! Хіба ти не бачиш, який він? І я не лише про зовнішність. І хіба ти забула, як він кинув тебе заради своєї колишньої дружини? Малино, де твої очі? Де твій мозок?»

Та Соня розуміла, що така промова була б абсолютно марною. Дівчина намагалася уявити, якби їй зараз хтось сказав щось схоже про Сашка. Вона би просто розвернулася й пішла б у протилежну сторону аби не наговорити такому добродію чогось жахливого й невиправного. Тож Соня посміхалася і стискала долонями лікті, щоб руки бува не видали якимось чином її почуттів.

Зізнання закоханої парочки переросло в тривале застілля. Лише під вечір Антон відправився в своє село, забравши і пані Оксану. А Соня нарешті мала змогу поговорити з тіткою один на один. Але відклала цю розмову, бо сама збиралася на вечірнє побачення. Вона передумала радитися з нею, що вдягти і просити допомоги із зачіскою.

«Треба визнати, у моєї тітоньки не такий хороший смак, як я звикла думати», ̶  констатувала для себе Соня.

Дівчина дістала зі свого гардеробу темні джинси і короткий чорний топ. Сашко мав заїхати по неї на мопеді, а сідлати такий транспорт в сукні чи спідниці вона не збиралася. Трохи повагавшись, чи взяти якусь кофту або легеньку куртку, вирішила не брати, аби в Сашка був привід запропонувати їй свою. Про те, що він теж міг приїхати в одній футболці, вона не думала. Та саме так юний байкар і з’явився: навіть не в футболці, а в чорній майці ще й без шолома. Віктор підозрював, що так і буде, виніс їм два своїх і суворо наказав повернути йому дочку живою здоровою до десятої.

Щойно за юними закоханими вляглася курява на дорозі, він пішов до менш юної, але теж наче враженої стрілою Купідона. Повторно.

Марина сиділа в напівкулястій гойдалці — дві таких і ще невеличка лава стояли на її широкому дерев’яному порозі.

— Знала, що я прийду? — спитав брат.

— Насправді, думала, прийде Соня.

— В неї побачення, — Віктор опустився на лаву.

— Що-о-о?

— Невже вона не казала?

— Я б про таке не забула, — Марина зізналась собі, що це її засмутило. Та, зрештою, вона сама цілий тиждень приховувала від усіх свої побачення.

— Якщо ти прийшов нагадати мені про молодого зрадливого Антона, то не витрачай сил. Я все пам’ятаю. І ніщо мене не зупиняє.

— Тоді скажу про інше, — Віктор сперся ліктями на коліна, переплів пальці й почергово потискав ними випинаючі суглоби.

Марина згадала, як іноді так робив їх покійний батько Йосип.

— Ми з Антоном, ти добре це знаєш, як брати, — Віктор подивився на Марину так серйозно, наче це було найважливіше, про що вони будь-коли говорили. — І хоч юридично ми двоє окремих підприємців, на ділі залежимо один від одного дуже багато в чому. Тому коли ви розійдетеся, а можеш мене побити, та це відбудеться, не чекай, що я викреслю його зі свого життя. Він завжди буде бажаним гостем у моєму домі. Ми спільно вестимемо справи, доки смерть не розлучить нас. Що б не сталося між вами.

Марина дотягнулася до його рук і накрила їх своїми холодними долонями.

— Обіцяю, що навіть якщо ми розбіжимося, як ти нам пророкуєш, то зробимо це так, щоб залишитися ну хоч приблизно друзями, — тихо, але дуже чітко проказала вона. — До того ж, я цілком серйозно налаштована докласти всіх зусиль, щоб у нас із ним цього разу все вийшло.  

— Любов не має вимагати від тебе «всіх зусиль», — м’яко зауважив брат.

— Любов і не вимагає, а от стосунки — ще та робота з повною зайнятістю, — посміхнулась сестра. Наче за шістнадцять років подружнього життя ти цього не знаєш.

Соня ніколи не була в захваті від мопедів. І навіть справжні дорослі байки не наводили на неї такого трепету, як на багатьох дівчат її віку. Та йти вночі пішки через усе село, хай навіть в чиїйсь надійній компанії, вона прагнула ще менше. Дівчина зосередилася на плюсах — сидячи на мопеді цілком природно обіймати хлопця. Спершу заїхали до Сашка додому — довелося визнати, що обом захолодно для вечірньої прогулянки. Він взяв собі джинсовку, а Соні — свою вельветову сорочку. 

— Поїхали на станцію, — запропонував хлопець. — Я хотів на міст, але зараз ми там не всидимо. На станції цих крилатих вампірюк точно менше, — відмахнув комара від щоки дівчини.

— Зате там всі наші, мабуть, — Соня так хотіла побути з ним просто наодинці.

— Знайдемо і там місце, щоб посидіти окремо, — запевнив Сашко. — Та й ми ж ні від кого не ховаємося.

— Не ховаємося, — підтвердила Соня. — Не те, що моя тітка. Лише уяви, сьогодні вони з дядьком Антоном заявили, що вже тиждень зустрічаються! — Вона дала волю своєму обуренню, яке стримувала багато годин.

— І що поганого?  — не розумів хлопець. — Може, він і старуватий для неї, але чоловік хороший. Ми йому свої землі здаємо в оренду скільки я себе пам’ятаю. Ніколи не траплялося, щоб він затримував виплати чи вигадував щось типу «може візьмете зерном». І з дідом Максимом знаходить час погомоніть, коли буває на нашій вулиці.