Диявольські рози

Шу ніколи не був романтиком і не знав, що подарувати дівчині. Тож вирішив спитати поради у діда – той точно мав знати.

Дід Фред, почувши це, лише хитро примружився й мовив:
— А я думав, ти взагалі не цікавишся дівчатами, а тут раптом за подарунок питаєш.

Шу глибоко зітхнув:
— Діду… просто допоможи.

Фред усміхнувся й знизав плечима:
— Ну, найкращий подарунок – це гроші. Нехай сама вибере, що їй треба.

Шу скривився:
— Діду, ні. Це ж несерйозно…

— Серйозно, коли грошей багато, — пирхнув Фред. — Але якщо вже так, то купи їй щось гарне. Наприклад, квіти.

Шу задумався. Це вже було ближче до справи.

Шу зайшов у перший магазин квітів. За стійкою стояла флористка — блондинка з блакитними очима. Вона кинула на нього швидкий погляд і з легкою усмішкою запитала:

— О, такий хлопець має дівчину?

Шу кивнув:

— Так. Хочу вибрати для неї букет.

Дівчина трохи нахилила голову, оцінюючи його, а потім поцікавилася:

— Які квіти бажаєте?

— Не знаю, — чесно зізнався Шу.

Флористка запропонувала троянди й, дістаючи одну з відра, задумливо сказала:

— Ці троянди мають цікаву історію. За легендою, демон подарував їх ангелові, бо був закоханий у неї. Але їм не судилося бути разом…

Шу подивився на квіти. Вони були темно-червоні, майже чорні, немов вугілля, що ще не зовсім охололо. 

Шу ніжно торкнувся пелюсток рукою й завмер. Вони були напрочуд м’які, нагадували йому шкіру Веранди — такі ж ніжні, теплі…

Його губи ледь смикнулися. Він зрозумів, що ця дівчина запала йому в душу більше, ніж він сам хотів собі зізнатися.

Раптом телефон у кишені завібрував, виводячи його з думок. Шу глянув на екран — дзвонив Тоні.

— Що ти, старий? — пролунало з динаміка.

— Все нормально, — коротко відповів Шу.

У слухавці запала тиша, потім Тоні заговорив з нотками підозри:

— Шу, з тобою точно все нормально? Ти якийсь… надто спокійний.

Шу тихо зітхнув і, не вагаючись, сказав:

— Я перестав вживати героїн.

На тому кінці дроту зависла довга пауза, а потім Тоні видав:

— У тебе ж мала бути ломка.

— Вона є, — визнав Шу. — Але я тримаюся.

— Не знаю, Шу, чи ти взагалі витримаєш, — сказав Тоні, дивлячись на нього з недовірою.
— Ти ж уже два роки вживаєш.

Шу глянув на нього, ніби Тоні кинув йому виклик.
— Так, — коротко відповів.

— Ну-ну... Побачимо, на скільки тебе вистачить, — буркнув Тоні.

Шу махнув рукою:
— Я пішов до Веранди.

Тоні криво всміхнувся:
— Невже ти вмієш доглядати за дівчатами?
Пам’ятаю часи, коли вони самі стрибали до тебе в ліжко. А зараз ти бігаєш за одною, яка тобі майже не дає шансів.

Шу лише скривився, нічого не відповів. 

Шу йшов парком, дивився на закохані пари й раптом зловив себе на думці — а він теж так хоче. З Верандою. Просто йти, тримати її за руку, мовчати — і відчувати, що цього достатньо.

Поки Шу губився у своїх почуттях, Веранда сиділа над парами й бурмотіла собі під ніс:
— Нащо мені та медична освіта… Краще б уже на трасу — хоч гроші були б.

Зітхнувши, вона відкрила телефон — вирішила подивитись, чим живуть знайомі.
Заголовок першого ж сторіс: «Я виходжу заміж!»

— Мда-а… — протягнула Веранда. — Вони заміж виходять, а я тут вчуся. Може, й мені заміж?

Почухала голову, зробила багатозначну паузу й махнула рукою:
— Нє, то ж морока якась. Їсти готувати, прибирати... Я того не люблю.

У кімнату зазирнула бабуся:
— Одружися з пилососом!

Веранда флегматично кивнула:
— Ага. І викладу в сторіс: «Я — щаслива дружина пилососа.»

Почувся сміх — гучний, щирий. Веранда підняла голову від телефону. На порозі стояв Шу.

— «Дружина пилососа»… Це могла придумати тільки ти, — сказав він, усміхаючись.

У його руках був букет троянд.
— Це тобі, — простягнув він квіти. — Я пам’ятаю, ти якось згадувала, що тобі ніхто ніколи не дарував квітів. Я вирішив бути першим.

Веранда легко підвелася. Шу обережно вручив їй букет.
— Дякую… — тихо відповіла вона, здивована, трохи розгублена, але з м’якою усмішкою.

Шу почав розповідати:
— Ці троянди — не прості. За легендою, демон подарував їх ангелу в знак свого кохання. Але їм не судилося бути разом…
Він подивився на Веранду.
— Ці троянди такі ж особливі, як і ти.