Глуха ніч

Це була глуха ніч на 23 серпня. Вулиці міста огорталися в туман, ледь освітлений миготливими вогнями неонових вивісок. Відомий гонщик Токіо Шу знову виграв чемпіонат із перегонів. Але це були підпільні змагання, організовані далеко від сторонніх очей, де не було правил і жодної гарантії повернення цілим.

Шу рідко брав участь в офіційних перегонах. Усе, що було потрібно, аби про нього знали по всій країні, — це кілька виступів, які назавжди залишили його ім’я на губах суперників. За свої 20 років Шу встиг побудувати репутацію найшвидшого й найнебезпечнішого гонщика підпільних трас. Його легенди розповідали в шиномонтажках, гаражах і тісних барах на околицях міст.

Шу не лише вигравав змагання — він побудував собі життя на їхніх ставках. Будинок, який він придбав завдяки заробіткам з гонок і таємничих переправ, здавався розкішним для його віку. Проте цю розкіш ніколи не назвали б чесною: для когось Шу був героєм, для інших — майстром обману і грози нічних трас. 
Цього вечора у домі Шу лунала музика, яка розривала повітря і здавалася такою ж хаотичною, як його власне життя. Вечірка була у розпалі: гучний сміх, розлитий алкоголь, запах сигарет і ще чогось сильнішого заповнювали простір. Це не було звичне святкування, а черговий безконтрольний шабаш, де всі межі давно стерлися.

Шу сидів на потертій шкірянці разом зі своїм другом Тоні, який жував жуйку, байдуже переглядаючи натовп. Тоні був постійним учасником таких зібрань, людиною, яка завжди знала, де знайти те, що допоможе "розслабитися".

Шу мовчав. Його голова була важкою, думки розпливалися, наче мазки фарби по воді. Героїн уже давно став невидимим супутником його життя. Спершу це було лише раз, коли тиск гонок і постійні очікування почали його душити. Але потім прийшли вечірки. Люди, яких він називав друзями, пропонували "допомогу", і Шу швидко опинився в пастці.

— Ти диви, як вони веселяться, — промовив Тоні, хитаючи головою на групу людей, що танцювали, не тямлячи себе. — А ти тут сидиш, як статуя.

— Хм, — пробурмотів Шу, навіть не піднімаючи очей. Він не хотів говорити, не хотів думати. Героїн давав йому це відчуття порожнечі, безпеки, в якій він так потребував.

Такий стан став небезпечною звичкою. Шу добре вмів приховувати свою залежність: на трасах він залишався тим самим непереможним гонщиком, а поза ними — привидом самого себе. Але цього разу, сидячи на дивані, Шу раптом відчув, що контроль вислизає з його рук.

— Ти як? — запитав Тоні, ледь нахилившись до нього.
Шу відкинувся на спинку дивана, повільно випускаючи дим сигарети, і промовив:

— Знаєш, Тоні, я хочу з кимось сьогодні переспати. Просто… Хочеться забутися.

Тоні посміхнувся, скоса поглянувши на Шу. Він знав, як наркотики розпалюють бажання, і це був далеко не перший раз, коли Шу так говорив.

— То знайди когось із моїх "подруг". Вибір великий, — сказав Тоні, киваючи в бік дівчат, які сміялися біля столу з напоями.

Шу лише похитав головою і гірко усміхнувся.

— Ні, не хочу просто когось. Чогось хочеться справжнього. Як… Як колись, два роки тому, — його голос знизився, і в очах з'явилася тінь.

Тоні підвів брови й зробив ковток пива

— Слухай, може, знайдемо тобі когось, щоб ти подивився на нього, ніби Тоні змолов якусь фігню
— Нащо воно мені — сказав Шу, дивлячись на нього
Тоні підвів погляд
— Для того, щоб ти зрозумів, що таке кохання, без бажання отримати твою славу. Бо ти через це дівчатам не довіряєш
— То ніяк. Я й сам нікому не довіряю, тому й сенсу шукати когось немає
Тоні закотив очі й замовк