Частина 3.

Розанда сиділа біля вікна, коли до  неї підкрався Юрко. З самого його приїзду вона відчувала незрозумілий холод і страх, коли він наближався. Щось у цьому худорлявому хлопчині дико лякало її. І, хоча останнім часом всі її думки були зайняті словами мольфара, що шлюб з нею стане причиною смерті Тимоша, вона не могла не думати про дивну поведінку його брата. Він підкрадався, наче кішка з тільки йому одному відомими задумами.

-        Ти красива, Розандо. Тимош - то не твоя доля. Прийшла тобі пора забути про нього. Якщо погодишся вийти за мене, станеш дружиною гетьмана. Нам з тобою пророчена гарна доля. Погоджуйся, без нього країною будемо керувати.

Така дивна і несподівана пропозиція руки і серця насторожила і водночас розсмішила дівчину. На мить вона задивилась на молоде і насуплене обличчя Юрка і розсміялась. Вона сприймала його як брата, але ніколи раніше не бачила у ньому потенційного нареченого. Він лякав її своєю містичністю, але найстрашніше, що вона могла почути від нього пролунало саме зараз. Побачивши розгублений вираз обличчя, не залишилось нічого, яке втішати засмученого залицяльника:

• А як ви з братом збираєтесь за мене боротись?
• А ти як хочеш? До смерті?
• Хочу, щоб обидва жили, але програвшого не бачити ніколи, щоб не дивитись у похмурі очі кожного разу при зустрічі. Той хто слабший, той програє, але ж не завжди це означає, що він гірший. Просто не пощастить. 
• Я зможу добитись твоєї прихильності, Розандо. Побачиш. 
• Як зможеш, то вийду за тебе.

Вона точно знала, що на всіх турнірах Юрко завжди був гіршим за Тимоша, тому навіть не переймалась. Але десь у глибині душі всеодно застережливо застукало серце, що даремно подала надію.

***

Молодший син Хмельницького таки не покинув думки завоювати серце нареченої Тимоша. В один день він таки наважився і викликав брата на турнір. Переможцем у ньому очікувано вийшов Тимош, інакше ніхто навіть і уявити не міг. 

А Тимош, тим часом навіть не здогадувався, що для брата цей бій був не на грою, а сенсом життя і   поразка, що сталась розбудила найгірші темні помисли. 

8 місяців по тому одна із чергових битв стала останнім переломним моментом: знову старший брат показав свою відмінну витримку у бою та майстерність. Ця маленька перемога була повністю його особистою заслугою. Юрко лютував, Тимош не бачив його в такому стані ніколи. По мірі того, як росла його лють, на небі з’являлись грозові хмари. Погода почала псуватись, а надворі різко потемніло, як на початку урагану. Насувалось те, чого Тимош боявся більше за все. Те, що здалось йому одного разу маренням, знову почало вилазити із глибин свідомості нав’язливими спогадами. Назовні почали вилазити демони брата. Марення знову ставало реальністю на очах. 

Юрко вмить змінився на інше втілення своєї душі.

-        Ти ніколи не думав про мене. Для тебе існуєш тільки ти і твої численні перемоги. 

-  Прийди до тями! Чуєш мене? Ми з тобою брати, я хочу допомогти. Слухай мій голос.

-        Відповідь лунала звідусіль відлунням: Ти мені більше не брат, а зрадник. 

Істоти, що появлялись навколо Юрка починали тягнутись і  окутувати Тимоша димом і щоразу ближче підсувались до тіла. Ставало нереально тісно, ніби з’їжджаються стіни довкола, а дихати важко. Істоти тісним колом притиснули Тимоша до дерева і не відпускали. Щобільше він намагався вирватись, тіснішим ставали нитки із тіней, що окутували його. 

Тимош не міг зрозуміти, що відбулось, і як, але перед його очима чітко вимальовувалась картина, яку він вже точно бачив одного разу: ліс, брат, ненависть, спустошення і відчуття тривоги. 

Спочатку йому було навіть цікаво, що буде далі. Тимош чув про різні способи побороти нечисть, але не готовий був вбити рідну людину. Проте,  все складалось так, що здавалось нема іншого вибору, як вступати у бій зі злими силами. Здаватись було не в правилах родини Хмельницьких. Ні батько, ні їхні предки не знали такого принизливого відчуття, і він не міг би ніколи допустити, здатись противнику без бою, якими б не були причини.

Більше не думаючи, Тимош вихопив шаблю і різонув по нитках із тіней. Туман в цьому місці розсіявся, але  майже одразу потягнувся густим шаром назад.

З моменту, як почалось божевілля у Молдавії, Тимоша ніяк не покидало передчуття біди, що насувається і страху перед невідомим світом загадкових істот, які існують поряд, а в будь-який момент наша доля залежить від їхніх бажань.

На замок в одну мить насунулась гроза. В цю мить вже точно стала очевидною сила Юрка у всій своїй могутності: він зміг підкорити собі сили природи  і почав керувати цим божевіллям. На хвилину Тимош навіть завмер зачудований красою катастрофи, яка насувалась. Вітер за помахом руки Юрка роздирав дерева надвоє, піднімав у повітря і крутив в шаленому темпі будинки навколо замку.

В якийсь момент почало приходити усвідомлення приреченості. Тимош починав розуміти, що безсилий проти таких надлюдських сил брата, який вже давно був чимось дуже темним, загадковим і загрозливим. Ні, він ніколи не боявся померти. Він був козаком, народився, щоб померти одного разу у бою. Але, померти від руки брата, який став загрозою для всього міста, а то й країни (його приховані сили могли бути набагато масштабнішими, ніж здавалось на перший погляд) було неможливим. Він усвідомлював, що відповідальний зараз за все, що зробить Юрко Хмельницький надалі. Тепер перед молодим шляхетним козаком поставало нереальне завдання: зупинити це божевілля ціною власного життя.