Частина 2.

Наприкінці літа стало зрозуміло: весіллю бути вже і негайно, хоча батько Розанди з дня у день намагався вигадати все нові перешкоди весіллю, Хмельницькі наполягали.

До маєтку почали приїздити все більше гостей, весь замок гудів наче вулик, відлуннями пліток про підготовку до такого очікуваного дня. Одним з перших прибув молодший син гетьмана – Юрко Хмельницький. Зустріч обох братів обіцяла щасливе єднання сім’ї, проте Тимош вкотре занепокоївся змореним обличчям брата. Худий із маленькими очима загнаного звіра, він точно не був схожий на сина видатного гетьмана. Щось мучило хлопця, і це бентежило Тимоша, адже він завжди відчував велику відповідальність не лише за своїх підопічних на війні, а й за всіх навколо, не говорячи вже про рідних.

Як і думав Тимош, нічні подорожі Юрка не припинились.

-        Правильною була думка прослідкувати за ним, щоб зрозуміти нарешті, яка біда мучить його, - думав Тимош, прямуючи безшумною ланню слідами брата.

Юрко різко зупинився на порозі, зірвав з дверей вишиваний рушник, схопив зі столу хліб і стрімголов помчав до міської брами, а далі у сторону лісу. Нічого не залишилось, як доганяти хлопця. Хто знає, що відбувалось у голові у замкнутого в собі молодшого брата. Ледве встигав схилятись під гілками, поки мчав всередину лісу, дряпав ноги, руки, але біг далі.

Нарешті Юрко зупинився і впав на землю, обличчям спрямувавши свій погляд у зорі. Повний місяць освітив його вимучене стражданнями обличчя. І раптом, Тимош став свідком того, чого ніколи не хотів би побачити навіть у мареннях. Брата почав огортати туман, а його руки, ноги поглинати земля. Тимош швидко закліпав, щоб позбутись дивного видіння, але воно не припинялось.  За кілька хвилин, на цьому місці залишилась тільки шкіра. Він, ніби змія скинув свою шкіру і проник в землю. Земля почала трястись під ногами, в лісі густо потемніло, раптом впав непроглядний морок. Останнє, що він встиг побачити, як з місця, де лежала шкіра почали вилітати невідомі істоти, що розлітались навсібіч невідомо з якою метою. Одна з них з розмаху влетіла в молодого Хмельницького. Він відчув, ніби все його тіло пронизало спогадами, але не своїми. Це було щось із зовні, щось чуже, що хотіло ввірватись у його душу, залізти під шкіру і оселитись у тілі. Воно почало боляче різати звідусіль, і здавалось вже досягнуло мети, але Тимош видав такий важкий і протяжний стогін, що його почув би увесь ліс. Раптом пролунав різкий свист і всі істоти в одну мить знову злетілись в те саме місце. Це було останнє, що він бачив, а далі знепритомнів від болю.

Тимоша збудило сонце, яке вже високо піднялось над галявиною в лісі. Поряд сидів брат, витирав рушником вмите обличчя і жував хлібину, яку вчора схопив зі столу в будинку. Невідомо, що за чудовиськ бачив вчора Тимош, але той, хто сидів поряд точно був його братом весь до кінчиків пальців. Шкіра була на ньому, а істот навколо не було. Земля під ногами була звичайним чорноземом. Нічого дивного не було навколо, може і справді марення спросоння найшло? А Юрко просто захотів поспати в лісі між деревами, вдихнути аромат трав і вмитись враннішньою росою?

Ніколи не вірив Тимош у потайбічні світи, в існування чудовиськ, але цієї ночі вперше щось перевернулось у його свідомості. Він почав боятись рідного брата, за свою домівку, та сім’ю. Невідомо, що вселилось у хлопця, і поки він не з’ясує це, спокійно спати не зможе. Він відчував, як на країну щось насувалось. І це набагато більше, ніж просто польська загроза. Щось похмуре і складне, що розділить країну і зажене надовго у безпросвітній морок.