Це був чудовий танець: бурхливий, емоційний, наповнений життям. Вона любила танцювати від природи, він просто хотів танцювати з нею, хоча танцювати зовсім й не любив.
Вона взяла рахунок «чача раз, два, три» на себе, наче безмовно «давай, давай, лапай ритм, рухайся!», а він все не попадав в її рахунок: збивався з ритму, ставав на ноги, падав.
«Чача раз, два, три!» - вже зовсім кричала вона.
Вона все чекала, що він її відчує та включиться в ритм, бо знала, що їх танець може бути неперевершеним.
Але він не хотів танцювати й навіть не тренувався, а просто чекав, коли вона прийде й вкотре скаже «чача раз, два, три!»., її вміння виросло, незважаючи на те, що партнер наче й руйнував її особисту природу танцю.
А він просто чекав на танець саме з нею.
Тільки колись вона просто не прийшла...
«Чача раз, два, три» вона промовляла тепер лише для себе..