Розділ 4

Нарешті я вернулась на Землю. Лише через декілька годин я зможу побачити своїх рідних й зробити їм сюрприз. Вони не знають коли я прибуваю, і чи взагалі їх відвідаю. Це через те, що мене покарав ректор минулого літа й заборонив покидати територію Маджітаріусу й Академії.  Я всі свої літні та зимові канікули провела в гуртожитку допомагаючи магістрам з різними завданнями, якщо вони лишилися в закладі. Але так було не довго, більшість часу я нудилася в бібліотеці читаючи різні книжки. До лабораторії мені було не можна, тільки під наглядом магістрів, а їх не було – не було й завдань та лабораторії.

Але мої посиденьки в бібліотеці все-таки принесли користь, я змогла вивчити самостійно багато рецептів та технік, які нам ще не подали викладачі. Саме так, я вивчила метод двозіллєвого приготування еліксирів. Окрім того, завдяки книгам, я  у своїй кімнаті створила мінілабораторію, яку ніхто з наставників, комендантів, студентів та ін., не зможе виявити без мого бажання. Скільки ж я зіль пробувала там робити, не вирахувати. Більшість з них звісно були не вдалі, але завдяки їм я удосконалила свою майстерність й почала їх продавати в місцеву лавку, під виглядом зіль, досвіченого зіллєвара. Мене там добре знають, тому без проблем повірили в мою історію.

Мої батьки знають, що цього літа я їх навідаю. Щоб зробити їм сюрприз, я збрехала, що буду в кінці літа, а насправді я планувала до них одразу після сесії. І якби не рукопопість бойовика, вони б здійснилися. Але вони змістилися на п’ять днів, й час мого перебування вдома зменшиться. Поїздку до Греції перенести не можливо, бо все оплачено, та й головна мета, заради якої я туди лечу з Арі, зникне за цей час.

За цими роздумами я й не помітила, як швидко минув переліт зі Швейцарії в Україну, моє рідне Закарпаття. Пройшовши всі перевірки, я одразу викликала таксі й рушила до зупинки його чекати. Щоб згаяти час, я подзвонила до Арі, вона вже у себе вдома, у Києві.

- Привітик, Арі. Як твої справи? Як батьки? – після коротких гудків запитала я

- Салют, Мелісо, все у мене прекрасно, а в батьків тим більше я ж осяяла наш дім своєю присутністю. Ходять весь цей час із щасливою посмішкою на обличчі, хоча щасливою вона була першого дня, коли я приїхала. Зараз вона більш саркастична та убивча. От от зірвуться, через вибрики мого Сварога. Батько тільки за цей день разів двадцять пообіцяв із нього пояс із собачої шерсті собі для спини зробити, бо шкода добру пропадати. А так хоть якась користь буде. Загалом все як завжди! – після цих слів я засміялась, хто як не я знаю нестерпний характер її фамільяра та її теж не кращий. В мене він такий же, мабуть, тому й зійшлися, бо терпіти себе набагато легше ніж когось іншого. – А ти як? Вже долетіла?

- Так, я в Україні, от чекаю таксі. Не хотіла нудьгувати поки його чекатиму, от й подзвонила – відповіла я, посміхаючись на всі тридцять два

- Хахаха, я в тобі не сумнівалася! Якщо тобі так скучно, то ліпше склади нам розклад та маршрут, щоб не витрачати на нього часу в Греції. Ми туди летимо за твоїм бажанням, тому ти цим займайся. – дала мені завдання моя бест френд, це звісно моя ідея туди поїхати, але це не означає, що я повинна робити все сама, як хоче ця хитрюга. Я нам купувала та бронювали квитки з готелем, шукала перевізника і т.д. Єдине, що ми разом робили, це вибирали готель, а Арі самостійно скидала гроші за себе на це все.

- Хитрожопа, а ти там не обнагліла часом? – обурилася я та продовжила: Давай так, ти зараз помічаєш місця куди нам потрібно зазирнути, а я складу маршрут. Заперечення не приймаються! До мене якраз таксі під’їхало, подзвоню увечері, тоді й договоримо, а ти поки завдання своє отримала, тому папулі, й до вечора, котику.

- Тут тільки ти в на… – решта  я вже не почула, бо вимкнула телефон. І в той самий час під’їхало моє таксі.

Водієм був приємний чоловік середніх років з сивиною у волоссі. Він вийшов з машини, взяв мої речі та завантажив у багажник. Після цього відкрив мені задні двері, щоб я сіла й одразу закрив. Таких приємних водіїв не завжди зустрінеш. Є й такі, що речі в багажник не допоможуть завантажити. А цей навіть дверцята відкрив й закрив. Тому поїздка була дуже приємною, в салоні грали нові музичні хіти, не поїздка, а одне задоволення. Я б в такій розслабленій атмосфері їздила б щодня.

Протягом поїздки, мої думки все верталися до мого іспиту в лабораторії. Лише сівши в таксі, я усвідомила, що той демон, він не тільки не повинен бути там присутнім, а також не повинен командувати шановним варом з великим досвідом та багажем знань. А судячи з їхніх стосунків саме так й було, лорд Рено ніяк не міг мати впливу на нашу роботу. Ще й діалог той дивний, їм хтось потрібен, й походу саме хтось з нас, але хто й навіщо. Ми ж всього третьокурсники. В нас ні досвіду, ні знань. Я ніяк не можу цього збагнути!

Поки я роздумувала над ситуацією, машина зупинилася біля нашого будинку. Розрахувавшись, таксист допоміг мені вийти з машини та з речами поїхав на нове замовлення. А я залишилася стояти, боячись відкрити хвіртку власного подвір’я та зайти всередину.

Постоявши ще декілька хвилин перед брамою, я взяла речі та зайшла на свою територію. Але не встигла зробити й декілька кроків, як в один час матеріалізувався біля мене Велес й побіг в мою сторону Лео, мій собака-далматинець. Лео не добігши до мене, зробив великий стрибок в мою сторону, після якого я опинилася на землі, а він на мені. Він не довго думав, й почав мене облизувати, його слина була повсюди, на моєму одязі, на шиї та обличчі. Велес почав шипіти на Лео та випустив свої нігті, почувши шипіння далматинець відповів коту тим же. Я була забута, моя собака хотіла напасти на мого фамільяра, і Велес хотів того ж.