Розділ 3

Через 4 дні

Двері. Величезні старовинні двері, приблизно 5 метрів у висоту. Вони були вирізьблені аж ніяк не для людей, як мінімум для великанів. Вхід був у формі арки, з двома ручками посередині, з обох сторін, до яких, щоб дотягнутися потрібно ставати навшпиньки. Ці двері були витвором мистецтва. Ззовні різьба була настільки добре прорізаною, що складалося враження, що кожен завиток утворює особливу картину. Для кожної істоти вона є різна, як душа людини. Говорять, що картина зображує долю яка судилася тому, хто на них дивиться.

Я не вірю в долю, я та хто її творить, тому не розглядаючи зображення на дверях, їх відкриваю і впевнено заходжу на зустріч своєму майбутньому, яке творю самостійно.

Як тільки я опиняюся в головному залі лабораторії, мені назустріч виходить молодий хлопець, середньої статури, не набагато старший за мене. Він був у зеленому вбранні, формі зільєварів, завдяки нашивці на грудях, можна зрозуміти, що він з молодшого персоналу або є стажистом.

- Добрий день, Мелісо Ярославівно, приємно з вами познайомитись. Я Антоніо ел Нем, сьогодні я буду вас супроводжувати. Давайте для початку, я вам видам форму та проведу до кімнати де ви зможете підготуватися до іспиту – посміхаючись, сказав блондинчик. Він був досить гарним, світле довге волосся, заплетене в косу, яка була перев’язана зеленою стрічкою, та веснянкувате обличчя. Виглядав він приблизно на років 25, але йому було набагато більше. Ельфи добре відомі своєю живучістю на пару з драконами. Навіть, напівкровки можуть пережити більшість рас різних світів. Тому справжній вік ельфа, завжди залишатиметься загадкою для всіх істот.

Окрім своєї живучості, вони відомі своєю зверхністю та не любов’ю до інших рас. Я це знаю не по чутках, адже знаю не одного ельфа. Серед них є звісно нормальні, але в них все одно ця риса присутня. Я вперше зустрічаю такого приємного та ввічливого ельфа.

- Добрий день, Антоніо, мені також приємно. Можливо, ви б могли по дорозі розказати мені трохи про іспит, якщо вам відомо і дозволено про це розмовляти. Як він буде проходити? Хто буде перевіряти роботи? І врешті-решт, де він буде проходити? Я з нетерпінням чекаю можливості попрацювати у вашій лабораторії – не запинаючись промовила я, за час поки говорила, навіть дихати не могла від хвилювання, через що потім не змогла без проблем зробити вдих. Одразу закашлялась.

- Мелісо, для початку дихати почніть – розсміявся блондинчик, — я знаю, як іспит буде проходити, але не маю права вам говорити, адже тоді ви не будете в рівних умовах з іншими студентами. А з приводу лабораторії, це не таємниця, але нехай це також залишиться невідомим. Я хочу побачити вашу реакцію на нашу святу зі святих – лукаво закінчив цей лис, продовжуючи посміхатися, але тепер його усмішка стала набагато ширшою. Після цих слів, мені більше нічого не вдалося з нього витягти. Тому ми продовжили свій шлях до кімнати в повній тиші.

Як тільки ми опинилися в кімнаті для відпочинку, Антоніо видав мені форму на іспит, показав де знаходиться вбиральна, та зі словами, що він за мною зайде перед початком іспиту та проведе до лабораторії, пішов. Я залишилася одна.

Відкривши пакунок з формою. перед моїм обличчям з'явилася ніжно салатова тканина з шовку, без нашивки та приємна на дотик. Світлий колір тканини вказував на те, що людина, яка її носить є новачком або студентом. Але все одно, вона мене байдужою не залишила. Форма складалася зі зручної просторої сорочки з двома передніми кишенями на грудях, зі штанів, де обидві штанини були розшитими також кишенями різних розмірів. Також до форми входили шкіряні рукавиці із золотим узором, який був присутній на інших елементах одежі, навіть була зачарована резинка та стрічка для волосся, того ж кольору, що й форма, які не дозволяли, жодній волосинці впасти з голови. Ну й просто, вони добре тримали зачіску.

Примірявши форму, я виявила, що не тільки прикраси для волосся були зачаровані, вона також не була звичайною. Одразу як я її одягнула, костюм підлаштувався під мене, і сів так, наче я його замовляла в одному з кращих ательє Маджітаріусу.

Через пів годинки до мене прийшов Антоніо. Він повідомив мені, що час настав. Ми пішли в лабораторію, йти не було не далеко, але лиш зайшовши в місце призначення, я втратила дар мови. Переді мною була велетенська лабораторія з надсучасним обладнанням. Тут навіть були артефакти, які лише презентували на ринку, і їх ще не має в продажу. Всюди були шафи, полички з книгами та складниками, по центру столи для приготування зіль, а навколо них, різного типу артефакти. Тут навіть був артефакт, який сам визначає коли зілля готове, завдяки йому можна не хвилюватися, що зілля буд переварене. А переварене зілля – це зіпсоване зілля, яке підійде тільки для утилізації. Це неймовірно! Я хочу залишитися тут жити. Скільки ж можна тут експериментів провести, не боячись вибухом знищити лабораторію. Тут такий захист стоїть, що навіть нічого не бахне. Аж шкода стало. Вже не той вайб досліджень буде, але ця лабораторія того варта!

-  Може годі тобі з відкритим ротом на проході стояти? – привів до тями, якийсь тип. Чи то молодий хлопець, чи чоловік не зрозуміло. Він замаскувався так, що тільки голос та статура видає, що він людина, а не якийсь піддослідний. Він одягнутий у все зелене: шапочка,  що прикриває всю голову та волосся, яке навіть і не видно; респіраторна маска на роті, велетенські окуляри, спеціальні захисні рукавиці до ліктів, халат, зверху фартух, навіть черевики зелені були. З під халата виглядає щось, такого ж кольору, як моя форма. Значить ще один студент. Він виглядає знайомо, але не можу зрозуміти хто це.