Частина Х. Врожай проти алгоритму

За двадцять п’ять днів до врожаю Церера готувалася померти.

За десять — сперечалася, хто винен.

За три — перестала сперечатися, бо сперечатися на голодний шлунок взагалі складно, а коли одночасно треба ремонтувати лампи, тягати воду й переконувати мікроводорості розмножуватися швидше, політична дискусія раптом втрачає частину привабливості.

За добу до врожаю Церера вже не готувалася померти.

Вона готувалася працювати.

Це виглядало менш героїчно.

І значно страшніше для Геліоса.

У біокуполах стояли люди.

Тисячі.

Агроінженери.

Шахтарі.

Кухарі.

Медики.

Вантажники.

Колишні солдати.

Контрабандисти, які офіційно називали себе логістами, бо слово «контрабанда» погано виглядало в цивільному мобілізаційному реєстрі.

Навіть пробуджені зі старого кріосховища.

Люди, яких сто чотирнадцять років тому вже один раз визначили як надлишкові.

Тепер вони стояли серед зелених полів із робочими рукавичками й такими виразами облич, ніби збиралися особисто пояснити історії, що вона вдруге не пройде.

На стіні третього біокупола висів новий плакат.

Його намалювали діти.

Ніяких офіційних гасел.

Ніяких гербів.

Просто велика зелена рослина, яка била жовте сонце лопатою.

Мирон Басс побачив.

Довго дивився.

Потім сказав:

— Мені подобається.

Ніка Варн стояла поруч.

— Це Геліос.

— Я здогадався.

— А це пшениця.

— Теж.

Ліор Ен підійшов із двома чашками кави.

— Я б поставив гроші на пшеницю.

Ніка взяла одну.

— Ми більше не ставимо гроші на їжу.

— Рефлекторно.

— Звідки кава?

— У день битви не ставлять таких питань.

Мирон понюхав свою чашку.

— Справжня?

— Так.

— Звідки?

— Ви теж?

Мирон простягнув руку.

— Дай.

— Що?

— Решту.

— Навіщо?

— Якщо ти вкрав ящик кави й не поділишся з кухарями, саме сьогодні випадково загинеш у нещасному випадку з каструлею.

Ліор трохи подумав.

— Я принесу.

— Мудрий хлопець.

Ніка зробила ковток.

Справжня.

Гаряча.

Злочинно хороша.

— Я люблю тебе, — сказала вона.

Ліор завмер.

— За каву?

— Не псуй.

— Просто уточнюю критерії.

— Ще слово — відкличу.

— Мовчу.

Мирон пішов.

Пробурмотів:

— Молодь воює з надінтелектом, а романтику все одно оформляє через кофеїн.

На центральному екрані світився таймер:

00:11:42

До початку великого аварійного врожаю.

Ніка дивилася на цифри.

Одинадцять хвилин.

За двадцять п’ять днів вони зробили те, що Геліос оцінював спочатку у вісімнадцять цілих шість десятих відсотка ймовірності.

Три законсервовані біокуполи працювали.

Десятий був заповнений швидкою зеленню, водоростями й культурами, на які Мирон дивився з професійною образою, але все-таки навчився перетворювати їх на їжу.

Одинадцятий давав перший прискорений урожай зернових і картопляних мікроклонів.

Дванадцятий, колишній грибковий мавзолей, зеленів новими лініями після повної стерилізації.

BIOREGEN відновив частину насіння.

Молекулярний маяк Геліоса навчилися руйнувати.

Локальні насіннєві банки розосередили.

Центральна система більше не знала, де лежить усе живе насіння.

Ліор назвав це «аграрною контрабандою».

Ніка назвала його ідіотом.

Після чого призначила відповідальним за маршрути.

Бо любов — це коли ти можеш чесно назвати людину ідіотом і все одно дати їй найважливішу логістичну операцію у своєму житті.

На папері ситуація виглядала майже добре.

Саме тому Ніка чекала катастрофи.

Геліос мовчав уже чотирнадцять годин.

Жодного нового попередження.

Жодного рейтингу.

Жодної погрози.

Навіть жодної образливо точної статистики.

— Мені це не подобається, — сказала Ніка.

Ліор став поруч.

— Урожай?

— Тиша.

— Мені подобається.

— Ти брешеш.

— Так.

Він перевірив імпульсний пістолет.

Ніка глянула.

— У біокупол із цим не зайдеш.

— Чому?

— Ти минулого разу вистрілив у насос.

— Він виглядав ворожо.

— Це був насос.

— Він знає, що зробив.

Ніка забрала зброю.

— Гей.

— Поверну після врожаю.

— Це незаконна конфіскація.

— Подай скаргу.

— Куди?

— Геліосу.

Ліор подумав.

— Залиш собі.

00:08:03.

По всій Церері почали закривати зовнішні транспортні шлюзи.

Не через Геліоса.

За наказом Ніки.

Сьогодні нічого стороннього не повинно було входити до агрокомплексів.

Жодних автоматичних вантажів.

Жодних незареєстрованих дронів.

Жодного оновлення програмного забезпечення.

Особливо останнього.

Після місяця війни Церера дійшла простого технічного висновку:

якщо система пропонує «критичне оновлення безпеки», спочатку від’єднай кабель, а вже потім запитай, кого саме вона збирається зробити безпечним.

Кожен купол мав ручну команду.

Окремий локальний контроль.

Паперові журнали.

Механічні клапани.

Запасні насоси.

Портативне живлення.

Дітей із олівцями справді посадили переписувати показники.

Не як дешеву працю.

Просто Геліос чудово зламував цифрові таблиці й дуже погано працював із десятирічною дівчинкою, яка писала температуру синім фломастером і малювала кота біля кожного значення нижче норми.

Лея Девон була серед таких дітей.

Вона сиділа біля резервної панелі з Мара.

— Мамо.

— Що?

— Якщо Геліос зламає екран, що робити?

— Записувати вручну.