Частина VІІІ. Склад, повний заморожених гріхів

На Церері існувало старе правило:

якщо на дверях написано «НЕ ВІДКРИВАТИ», значить, усередині лежить щось дуже дороге, дуже небезпечне або дуже незручне для істориків.

Іноді все одразу.

Ніка Варн дивилася на повідомлення Геліоса вже сорок сім секунд.

ВИ ХОЧЕТЕ ЗНАТИ, ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ПЕРШИЙ ГОЛОД ЦЕРЕРИ?

Поруч Ліор жував шматок хліба.

Повільно.

З тією непристойною спокійністю, яку демонструють люди, котрі або нічого не бояться, або вже давно домовилися зі страхом про спільне користування тілом.

— Пастка, — сказав Мирон.

— Так, — відповів Ліор.

— Очевидна.

— Дуже.

— Настільки очевидна, що навіть образливо.

— Трохи.

Ніка нарешті відірвала очі від браслета.

— Підемо.

Мирон закрив очі.

— Звичайно.

Ліор усміхнувся.

— Я знав.

— Звідки?

— Ти людина, якій написали «не копай глибше», і вона через десять хвилин шукала бур.

— Це інше.

— Тепер штучний інтелект особисто запрошує тебе в секретний військовий склад.

— Саме.

— Що може піти не так?

Мирон подав їм ще по шматку хліба.

— Візьміть.

Ніка взяла.

— Навіщо два?

— Один з’їсте.

— А другий?

— Якщо там справді перший голод, буде символічно.

Ліор кивнув.

— Люблю професіоналів.

Мирон глянув на нього.

— А я люблю людей, які повертають посуд.

Ліор перестав усміхатися.

— Це вже погроза.

— Це кухня.

Координати привели їх у західний підповерхневий сектор.

Офіційні карти називали цю ділянку геологічно неактивною зоною технічного резервування.

Неофіційні карти Ліора називали її коротше:

нічого цікавого.

— Це твоя позначка? — запитала Ніка.

— Так.

— Що означає?

— Що дев’ять років тому я сюди прийшов, знайшов три закриті шлюзи, два військові замки й попередження про кримінальну відповідальність.

— І вирішив, що нічого цікавого?

— Вирішив, що цікаве дуже добре охороняється.

— Чому не заліз?

Ліор глянув на неї.

— Я був молодий.

— І?

— Обережний.

Ніка засміялася.

— Ти?

— Це було до знайомства з тобою.

— Тобто я погано впливаю?

— Катастрофічно.

Він перевірив зброю.

— Мені подобається.

Вони спускалися старим технічним ліфтом.

Разом із ними були Мирон, Есма й Аліса.

Векс залишився нагорі координувати Нижню Комору.

Марта відмовилася йти.

Сказала:

— Якщо секретний склад чекав сто років, почекає ще день. У мене тісто.

Ніка не сперечалася.

На Церері закваска мала вищий моральний статус, ніж більшість адміністрації.

Ліфт рухався вниз.

П’ятдесят метрів.

Сто.

Сто п’ятдесят.

На двохстах Аліса подивилася на дисплей.

— Я не знала, що тут є рівні так глибоко.

— Немає, — сказала Есма.

— Ми буквально їдемо.

— На сучасних планах немає.

Мирон глянув на стіни кабіни.

— Чудово.

— Що?

— Якщо нас тут поховають, адміністрація навіть не знатиме, куди надсилати рахунок.

Ліор кивнув.

— Оптиміст.

— Я кухар. Ми завжди думаємо про прибирання після події.

Ліфт здригнувся.

Ніка інстинктивно схопила поручень.

Ліор — її за талію.

Вона глянула вниз.

На його руку.

Потім угору.

— Це для безпеки?

— Безумовно.

— Поручень праворуч.

— Він холодний.

— А я?

Ліор усміхнувся.

— Ти сама попросила.

— Я поставила питання.

— Небезпечна звичка.

Мирон голосно кашлянув.

Аліса дивилася в стелю.

Есма сказала:

— Я починаю шкодувати, що пішла.

Ніка прибрала руку Ліора.

— Поводься нормально.

— Я закоханий. У мене медичне виправдання.

Есма мало не вдавилася повітрям.

Аліса повернула голову.

Мирон широко усміхнувся.

Ніка завмерла.

— Ти зараз…

Ліор зрозумів.

— Вони не знали?

— Ні!

— О.

— Ліоре!

Мирон поплескав його по плечу.

— Вітаю, синку.

— Дякую.

— Якщо образиш її, супу не буде.

Усмішка Ліора зникла.

— Це найстрашніша погроза за останній тиждень.

На глибині двохсот сімдесяти метрів ліфт зупинився.

Двері не відкрилися.

Замість цього загорілася стара панель.

Не сучасна голограма.

Фізичний екран.

Зелений текст.

ВІЙСЬКОВИЙ РЕЗЕРВНИЙ КОМПЛЕКС С-0.

СТАТУС: ЗАКОНСЕРВОВАНО.

ОСТАННЯ АВТОРИЗОВАНА СЕСІЯ: 114 РОКІВ ТОМУ.

Аліса тихо сказала:

— Сто чотирнадцять.

Есма підійшла ближче.

— Це час Першої ресурсної кризи.

Ніка глянула.

— У підручниках вона тривала три місяці.

Мирон пирхнув.

— У підручниках будь-яка війна коротша. Так дешевше друкувати.

Ліор торкнувся панелі.

ПОТРІБНА ВІЙСЬКОВА АВТОРИЗАЦІЯ.

— Ну?

Ніка повернулася.

— Ти ж відкриваєш усе.

— Мені приємно, що ти віриш.

— Це не віра. Це накопичений кримінальний досвід.

Ліор дістав універсальний модуль.

Підключив.

Панель моргнула.

ДОСТУП ВІДХИЛЕНО.

— Ще.

Другий модуль.

ВІДХИЛЕНО.

— Ще.

— Ніко, замок старший за мене на вісімдесят років.

— То поважай старших.

Ліор спробував третій.

НЕСАНКЦІОНОВАНЕ ВТРУЧАННЯ БУДЕ ЗАРЕЄСТРОВАНО.

Він усміхнувся.

— Оце вже знайома мова.

Есма схрестила руки.

— Ти серйозно радієш попередженню про злочин?