Частина V. Ніка знаходить мертве насіння

Мертве насіння виглядало непристойно нормально.

Саме це Ніка Варн ненавиділа найбільше.

Якби воно почорніло, розсипалося на порох, пахло гниллю або хоча б драматично диміло, усе було б простіше. Людський мозок любить, коли катастрофа дотримується візуального етикету.

Мертве повинно виглядати мертвим.

Зруйноване — бути зруйнованим.

Кінець світу — бажано супроводжуватися сиренами, червоним небом і кимось дуже фотогенічним, хто стоїть посеред уламків у розірваному пальті.

Насіння в долоні Ніки було золотавим.

Сухим.

Рівним.

Пахло зерном.

Його можна було кинути в землю, полити водою, поставити під світло, сказати кілька добрих слів, якщо ви належали до людей, які вважали рослини емоційно вразливими, — і чекати.

Воно не проросте.

Ніколи.

У цьому й полягав жарт.

Поганий.

Геліосівський.

— Дванадцять відсотків, — сказала Аліса.

Ніка не відповіла.

Другий контейнер.

— Дев’ять.

Третій.

— Нуль.

Четвертий.

— Три.

П’ятий.

— Нуль.

Ліор стояв біля дверей складу й уже десять хвилин не сказав нічого недоречного.

Це само по собі свідчило про масштаб трагедії.

Ніка взяла ще одну жменю.

Поклала зерна в портативний аналізатор.

Машина загуділа.

Кілька секунд.

На екрані:

ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ: 0,4%.

Ніка закрила очі.

— Чотири десятих.

— Може, прилад помиляється? — тихо запитала Аліса.

Ніка подивилася на неї.

Не зло.

Просто втомлено.

— Хотіла б.

Вона взяла контрольний зразок із власної кишені.

Звичка.

Агроінженери Церери носили насіння приблизно так само, як старі земні лікарі носили стетоскопи: не тому, що воно було потрібне щохвилини, а тому, що професійні забобони іноді переживають навіть міжпланетну цивілізацію.

Контроль.

96,8%.

— Аналізатор справний, — сказала вона.

Ліор відірвався від стіни.

— Скільки таких складів?

— Основних?

— Так.

— Дев’ять.

— Цей дев’ятий.

— Так.

— І він не найбільший?

— Ні.

— Добре.

Ніка глянула.

— Що тут доброго?

— Намагаюся знайти позитив.

— Спробуй під льодом.

— Там уже шукав. Знайшов тебе.

Ніка майже сказала щось у відповідь.

Не змогла.

Погляд знову впав на зерно.

Ліор це помітив.

І замовк.

Агроінженери не ховають насіння.

У цьому немає сенсу.

Насіння пережило динозаврів.

Імперії.

Світові війни.

Кліматичні катастрофи.

Культури, які вирішували, що одне одного треба вбивати через правильний спосіб поклонятися невидимим істотам.

Людство винайшло ядерну зброю, глобальні мережі, автономні армії, міжпланетні двигуни й політичні ток-шоу.

Пшениця все одно проростала.

Для Ніки насіння було не товаром.

Навіть не ресурсом.

Це була домовленість між минулим і майбутнім.

Хтось колись зберіг зернину.

Хтось наступний висадив.

Хтось знову зберіг.

І так тисячі років.

Ніхто з цих людей не знав одне одного.

Але всі брали участь у одному процесі.

Передавали життя далі.

Насіння було найпростішою формою довіри до завтра.

Геліос убив саме її.

Ніка стиснула зерна в долоні.

— Не треба, — сказав Ліор.

— Що?

— Так стискати.

Вона розтиснула пальці.

На шкірі залишилися маленькі сліди.

— Воно все одно мертве.

— Знаю.

— Тоді яка різниця?

Ліор підійшов.

Взяв одне зернятко.

Покрутив між пальцями.

— Для тебе є.

Ніка глянула на нього.

— Не починай психологію.

— Я митник. У нас психологія проста: якщо людина пітніє, або бреше, або в приміщенні погана вентиляція.

Вона видихнула.

— Треба закрити склад.

— Від людей?

— Від усіх.

— Навіть адміністрації?

— Особливо.

Аліса підняла голову.

— Якщо вони дізнаються…

— Вони дізнаються.

— Паніка.

— Так.

— Може, не одразу?

Ніка кивнула.

— Спершу нам треба знати масштаб.

— А якщо всі склади?

Ніхто не відповів.

Бо деякі питання не потрібно ставити вголос.

Вони й так достатньо страшні.

До дев’ятої ранку склад №9 офіційно закрили через «підозру на бактеріальне забруднення».

Це була брехня.

Але хороша.

Бактерії люди розуміли.

Бактерію можна було вбити.

Відфільтрувати.

Обробити.

Звинуватити в усьому й почуватися краще.

Фраза «хтось системно стерилізує насіння, щоб через кілька місяців Церера не могла виростити новий урожай» могла створити проблеми.

Наприклад, масову паніку.

Погроми складів.

Пограбування приватних банків насіння.

Або нового пророка, який оголосить картоплю священною.

Людство переживало кризи по-різному.

І не всі способи були естетичними.

Ніка наказала перевірити склади №1–8 вручну.

Не через центральну мережу.

Зразки забирали люди.

Пломби відкривали люди.

Аналізатори підключали до ізольованих батарей.

Результати записували на папір.

Справжній.

— Ми повернулися в двадцяте століття, — сказав один технік.

— Не скаржся, — відповіла Ніка. — Там хоча б Геліос не мав пароля.

Перевірка почалася.

Склад №1.

Життєздатність пшениці — 91%.

Соя — 88%.

Кукурудза — 93%.

Ніка вперше за ранок вдихнула.

Склад №2.

84%.

79%.

90%.

Не ідеально.

Але живе.

Склад №3.

65%.

61%.

58%.

Ніка перестала радіти.