Подія №4

Поки Люсіль йшла вулицею, прикриваючи лице від шквального вітру, в неї було трошки часу, коли її нарешті ніхто не чіпав і не смикав, і вона могла все добре обміркувати та зважити. А помізкувати було над чим. Ох цей Джим! Як же сильно він засів у її думках. Він завжди подобався їй, ба більше, вона навіть трошки була в нього таємно закохана, і це закохано останнім часом почало вилазити зі всіх щілин. Ще й Джим, котрий раніше якось холодно відносився до неї, почав проявляти знаки уваги. З однієї сторони — чому б і не спробувати щось розпочати, а з іншої — змішувати робоче та приватне, ой як Люсіль вже колись обпеклась на цьому. Пів року відходила від тих відносин, ще й флориста прийшлося шукати нового. А починалось все так же гарно, як і тут.

Двері кавʼярні легко піддалися, дівчина з насолодою стягнула капюшон та вткнулась носом в бежеве пальто того, кого вона тут не очікувала зустріти.

— Моя трояндочка, доброго раночку, зайшла зарядитись порцією тепла та бадьорості на день?

— Привіт, так, а ти що тут робиш? Ти до таких закладів ніколи не ходиш.

— Ну ти що, рідненька, не треба все під одні граблі класти, я буваю у різних місцях.

— Що ти задумав? — підозріло звузила очі дівчина, не довіряючи занадто широкій посмішці батька.

— Скажемо так, я полюбляю дивитись на те, що тільки-но зароджується та має потенціал.

— Ваш Лате з куркумою та клиновим сиропом готове, — прозвучав чоловічий голос за спиною батька дівчина.

— О, велике вам дякую, юначе.

Чоловік зробив крок в сторону й у Люсіль аж подих перехватило.  За касою стояв Дмитро. І дівчина вперше побачило його обличчя. Легка щітина, повні губи, невеличкий шрам на лівій шоці, та світло-блактині очі. Ці очі були настільки прекрасні та світлі, що лиш від секундного погляду на них, хотілось одразу радуватись життю, бігти до аеропорту та купляти білет кудись де тепло, та океан.

— А-а-а-а, а де твоя бабуся? — вичавила з себе Люсіль, розуміючи, що вже секунд пʼятнадцять вона просто стовбичить з відкритим ротом та витріщається на хлопця.

— Їй зранку треба до лікарні, аналізи здати, тож буде трішки пізніше. Якщо ти не хочешь, щоб я тебе обслуговував, зайди десь через години дві, вона буде вже на місці.

— Юначе, ви що, не вигадуйте, — батько Люсіль забрав у Дмитра своє замовлення, передав гроші та поклав руку на плече доньки. — Юна пані просто трохи перемерзла, і не може зібратись з думками, зробіть їй, будь ласка, міцний чорний чай, та дайте найсвіжіший еклерчик. Гарного вам дня.

Чоловік нахилився до вуха Люсіль та прошепотів:

— Його улюблений фільм — «Великий куш», а от серіали він не дуже полюбляє, тож поменше про них говори. Не дякуй, побачимось в офісі.