-6-

Любомир невдоволено видихнув та взяв цигарку до рота. Закурив. Але пригадавши, що місце не відповідне, відразу її потушив. Він подружився з хлопцями з охорони, але зловживати їхньою дружбою не хотів. Тип паче, що правила існують для всіх, а не тільки для обраних. Він вимагав цього від інших, а отже і сам мав бути прикладом. 

— В гості?

Мир не хотів цього. Ба більше — він почувався незручно, коли Богдан його запрошував до себе. Не через Богдана звісно. А через його сестру. 

Ангеліна була гарною, юною та дуже наполегливою. Тільки використовувала вона цю рису свого характеру не там, де треба. 

— Так. В гості. Ти у нас давно не був. Ангеліна про тебе питала. 

Мир знову невдоволено видихнув. Невже більше не було навколо неї хлопців? Молодших, гарніших, перспективніших? Чого її заклинило на ньому, він не знав. Але й взаємністю відповісти не міг. Для нього Ангеліна була лише молодшою сестрою його друга. І він не хотів би псувати стосунки з Бодею через амурні справи. 

— Ти ж знаєш, що у нас останнім часом було багато роботи. А у вихідні я хочу побути наодинці. 

У свої вихідні Мир справді більшість часу проводив сам. Крім дядька Панаса, котрий дав йому роботу та взяв під своє крило та Богдана, у нього нікого не було. Він виріс в дитячому будинку, батьків своїх не знав, а ставши дорослим не став шукати. Якщо його покинули — значить він нікому не потрібен. То нащо йому шукати тих, хто від нього відмовився? 

— Знаю. Але раз на місяць можна зробити виключення. 

— Можна. 

Цього разу Мир уже не знав, яку відмовку вигадати, то й погодився. Зрештою, не з'їсть же вона його, та Ангеліна. Дасть він собі та їй раду. 

— От і чудово. Тоді в суботу? На обід? Напишу Ангеліні, вона буде рада. 

— Гаразд.

Вони дійшли до аудиторії та увійшли в неї останні. Богдан відразу зайняв місце позаду всіх, а Мир став біля стіни, де були вікна. Задумливо роздивлявся залу, студентів та згодом і те, що відбувалося за вікном. 

Було тихо та спокійно. Прийшов викладач. Розпочалася чергова лекція, яку він, звісно, не слухав. І все було чудово до моменту, як він не згадав про повідомлення від Зореслави. 

Витяг телефон, відкрив додаток і очманів. У Зореслави явно не було гальм. Як і мозку. 

“Можемо зустрітися та познайомитися ближче…”

Мир розгнівався, адже вона планувала зустріч з незнайомцем. І хоч небезпеки Устим не становив, оскільки його не існувало, все могло бути не так. А якби це якийсь зловмисник прикидався ним? Якби її хотіли так виманити? А вона сама пропонує. Як то кажуть: “раденька, бо дурненька”. 

“Якщо ти не боїшся, звісно…” — звучало друге повідомлення і до нього був прикріплений смайл з висунутим язиком.

Мир подумки вилаявся. Зустрітися з горе-Славою він ніяк не міг. Не сьогодні так точно. Як і допустити чергову витівку від неї. Адже інтуїція підказувала, що зловмисники десь поруч. Просто вичікують момент. А він не може рятувати її від злочинців та неї самої одночасно. 

“Я б з радістю, але сьогодні не вийде ніяк. Я за містом. Допомагаю друзям".

Напечатавши перше, що прийшло до голови, відразу відправив. А тоді підійняв погляд і глипнув туди, де сиділи дівчата. На обличчі Зореслави було помітне легке невдоволення. Не очікувала царівна відмови. Невже вважала себе настільки незрівнянною? 

Тому, швидко обдумавши ситуацію, Любомир набрав ще одне повідомлення та швидко відправив. Бо ще заблокує його горе-Слава і всі зусилля виявляться марними.

“Як тільки повернуся, дам знати. Буду радий знайомству”. 

Поки він повернеться з уявного місця, щось та зміниться і горе-Слава забуде про Устима, а він все ще матиме доступ до її приватного профілю. 

Отримавши відповідь, на обличчі Зореслави засяяла усмішка. Вона підсунула телефон ближче до Ілони, та показала, що їй відписав новий друг. 

Мир хмикнув. Не думав, що так легко вдасться ця затія. 

“Чекатиму зустрічі”. — відписала дівчина, додавши присоромлений смайл.

Мир мало не приснув зі сміху. Вона фліртувала з незнайомцем, маючи хлопця. То куди вже гірше? Хоч він і не злюбив Олексія, та вірність була на одному з перших місць в його списку життєвих принципів. 

***

Олексій зателефонував аж після обіду. Весь цей час Зореслава почувалася так, наче стоїть босими ногами на розпеченому вугіллі. Їй було дуже бентежно, лякливо та дискомфортно. Вона вже думала відправити Ілону на таксі до Олексія та перевірити чи він живий. Бо хто зна, що могла трапитися після того, як вона покинула оселю хлопця. 

На щастя, Олексій був живіше всіх живих. Голос був бадьорий та грайливий. Зрештою, попри всі погрози Мира він таки отримав що хотів. А хотів він Зореславу. І вона приїхала. Попри небезпеку, перестороги батька та псів - охоронців, вона змогла втекти з дому та опинитися на вечірці. 

— Нащо ти виклав фотографії зі мною? — мало не прошипіла в трубку Зореслава. Вона була обурена вчинком Олексія, адже напередодні свого від'їзду просила його не світити фотографіями з нею. Вона ж то офіційно була вдома, в ліжку, в одній кімнаті з Ілоною.