-5-

Любомир сидів на передньому сидінні та всю дорогу до університету задумливо розглядав світ за склом. Не те щоб він був балакучим і щоразу розповідав новий анекдот, та сьогодні він був особливо мовчазний. 

Це помітив навіть Богдан і затривожився. Однак, запитати що трапилося в присутності дівчат не смів. Тому дочекавшись, коли вони доїдуть до навчального закладу і висадять дівчат, вийшов з авто слідом за Миром. Та зупинив його, гукнувши. І помахав другу рукою.

— Що? 

Мир не хотів випустити з поля зору дівчат, тому неохоче повернувся назад до авто. 

— Ти себе добре почуваєш? Все в порядку?

Мир здивовано вигнув темні густі брови. 

— Як завжди. Що таке?

Богдан глянув за спину Мира, туди, де були дівчата, вони все ще стояли на сходинках і розмовляли з групою хлопців, та промовив:

— Просто ти дивний якийсь. Зранку був у настрої, а після того, як побував у кімнаті царівни, чи то злий, чи то розчарований. Не можу зрозуміти що й до чого. 

— Все нормально, — відповів Мир, хоча в голові був хаос. Хаос із думок та непотрібних спогадів. Образ напівоголеної Зореслави ніяк не зникав з-перед очей. І її задоволена усмішка. 

Мир злився на Зореславу за те, що навіть не намагалася прикрити свою наготу. І за те, що провокувала в ньому такі суперечливі емоції. 

На коротку мить, оцінивши її принади, він відчув бажання. І це неймовірно розгнівило його. Оскільки, по-перше — це не професійно відчувати будь-що до своєї підопічної, а по-друге — якого біса?! 

Якого дідька лисого він відчув бажання до тієї, котра встигла отруїти своїм ставленням все і всіх довкола та знищити бодай краплю віри в те, що вони можуть спілкуватися без образ?

Взаємні образи вже стали нормою для обох. Мир іноді й не зважав на те, що вилітало з його рота у напрямку царівни. Бо просто знав — щоб він не сказав, вона знайде відповідь краще. Їй пальця в рот не клади — точно відкусить. 

— Це щось особисте? 

В голові Богдана оселилася тривожна думка. А що якщо поведінка Мира така зовсім не через це завдання? Можливо він вже давно щось приховує? Якусь хворобу? 

Богдану не хотілося б втратити такого вірного друга та товариша. Та й в глибині душі він вірив, що колись вони породичаються. Хоч Мир, на жаль, не поспішав звертати свою увагу на його молодшу сестричку. 

— Бодя, ти передивився бразильських серіалів чи що? — Мир невдоволено видихнув та дістав з кишені пачку цигарок. Обернувся, аби бачити дівчат та закурив, — Шукаєш якісь подвійні сенси в усьому… Ти нудно живеш?

Турбота друга, безумовно, радувала Любомира. Але іноді Богдан перегинав. Та й Мир не той, хто балакатиме про почуття, переживання та подібну всячину з іншими. Навіть, з друзями. Певні речі Мир залишав лише для себе. Так йому було зручніше та безпечніше. 

— Не нудніше за тебе, — фиркнув Богдан, вочевидь образившись, — Я лише хотів підтримати, — стишено додав і попрямував до дівчат. 

Мир докурив цигарку, загасив її та викинув у смітник. Оглядівся довкола за звичкою та рушив слідом за Богданом. За кілька хвилин розпочиналися лекції й вони мали б супроводжувати на них дівчат та бути присутніми в аудиторії. 

Для Мира цей час був справжнісінькими  тортурами. Оскільки монотонний голос викладача діяв, як снодійне і заколисував в той час, як він мав бути напоготові та стерегти царівну. 

Перед тим, як увійти до зали, Мир витягнув телефон, аби вимкнути. Екран блимнув повідомленням. Відкривши його, Мир оглянув зміст та промовив кілька лайливих слів. Гнів поступово підіймався з глибин душі. 

Він ненавидів брехню. Та ще більше його злило те, що хтось намагався пошити його в дурні. І вже не вперше. 

Засунувши телефон назад в кишеню, Мир зайшов в аудиторію та закрив за собою двері. Зробив це надто гучно і всі присутні звернули на нього свою увагу. Особливо, студентки, котрі сиділи за першою партою. 

Побачивши в їхніх очах азарт, Мир усміхнувся (йому лестила увага дівчат та відповідати взаємністю він би не став), та перепросивши за шум, пішов до останніх рядів, щоб зайняти місце поруч з Богданом. Той вже сидів за партою та щось читав на телефоні.

Ілона та Зореслава сиділи кількома рядами нижче та шепталися. Мабуть, царівна хвалилася подружці, як змогла обвести довкола пальця недалекого охоронця. Та він їй цього так не залишить. Хай тільки-но назбирає достатньо компромату, аби показати Крикливому. Подивимося, як тоді заспіває пташечка. 

Всівшись поруч з Богданом, Мир дістав свій телефон та показав йому фото з вчорашньої вечірки. Тієї самої, де Зореслава не мала б бути… Однак, була. 

Богдан закотив очі та невдоволено похитав головою. Коли Афанасій дізнається про це, певно буде скандал. Та він цьому лише порадіє, бо Зореслава геть здуріла таке робити. І як тільки додумалася та змогла? 

Обидвоє спрямували свої погляди у бік дівчат. А точніше, на Ілону. Без допомоги подружки точно не обійшлося. А видавалася такою невинною та наївною. 

Мир хмикнув під ніс, розуміючи, що дві дівиці зуміли обхитрувати його, і якби не добрі люди він би й не знав про обман. Але тепер знає і буде обачніше. 

“Вдавай, що нічого не знаєш”, — Мир написав повідомлення Богданові. 

“А я і не знаю”. 

“І дай мені логін та пароль від свого інстаграму”, — дописав відразу.