-4-

Любомир так і не зміг зрозуміти, що саме від нього хотіла Зореслава. Та був чомусь певен, що нічого важливо та розумного вона не збиралася повідомити. Скоріше за все хотіла шантажувати його тим цілунком, котрий сама ж  спровокувала. Розбещене дівча!

А після того, як вони повернулися додому і царівна закривалася у своїй кімнаті з подружкою, він взагалі забув про розмову, котра не відбулася. Зрештою, вона завжди може нагадати йому про себе. 

— Знову ти щось не в настрої, — поруч з'явився Богдан та простяг йому чашку кави. Вони стояли на невеличкій терасі позаду будинку. Любомир знову палив. 

— Погано спав. 

Тут він навіть не збрехав. Всю ніч крутився в ліжку, неначе його чорти смалили на вогні в казанку. Було то жарко, то холодно і відчуття якесь гидке заповзло в душу. У віщі сни та всяку подібну дурість він не вірив, однак все одно прокинувся з відчуттям якоїсь бентеги. А зрозуміти чому не міг. Тому й стояв нині на терасі та курив, поки дівчата і весь будинок спали. 

— Зрозуміло. 

Богдан не збирався лізти в душу друга, попри те, що бачив — того щось тривожить. І не тому, що було байдуже, зовсім ні. Просто вони не мали звички ділитися певними речами та говорити про почуття. Або ж справа була в роботі? 

— Тільки не кажи, що ти збираєшся відмовитися від завдання? Не кидай мене, прошу. 

Любомир відпив з чашки та зробив затяжку. Хмикнув собі під ніс, дивлячись на друга. Та що б він здох, а він не дасть цьому стерво виграти. Не на того напала. 

— То що? — не витримав мовчанки друга Богдан. Йому залежало на цій роботі. Дуже. Бо Крикливий платив безбожно багато за безпеку донечки. Так багато, що Богдан міг відкласти чималу суму. Він вже планував покупку квартири. 

— Здурів? 

— Не зрозумів?

— Та я бачу, — Мир зробив ще затяжку та викинув недопалок в урну, що була під стіною, — Не збираюся я кидати тебе, а тим більше давати цьому стерво виграти. Думаєш, я не бачу, чого вона домагається? 

Бодя вигнув брову, замислився.

— Чого?

— Аби я пішов, з поразкою. Тим самим показавши, що не маю витримки, сили волі та не знаю, що таке дисципліна. Все те, чого вимагав від неї з самого початку. 

Богдан покривив обличчям, почухав потилицю та знизав плечима. Він геть не розумів чому ці двоє так вз’їлися один на одного, але й втручатися не смів. Любомир вбив би за таке. 

— І що робитимеш? Здається мені, що виховувати її запізно. Чи все-таки поговоримо з Крикливим?

— Я їй не батько, аби займатися вихованням. Але зробити так, аби він над цим замислився, можу. Що і зроблю. Хай тільки мені допече. Вчорашню витівку я їй пробачив. 

Мир допив каву та вирішив повернутися в будинок. Богдан слідував за ним. Обоє увійшли в кухню саме тоді, коли там з'явилася Ілона. Дівчина саме сідала снідати.

— А Зореслава де? — поцікавився Богдан, глянувши попередньо на годинник. 

— Ааа… а вона ще в душі! — невпевнено промовила дівчина, засовуючи в рот шматок сиру.

— Ну то я її тоді покваплю. Нам сьогодні варто виїхати раніше. На центральній вулиці ремонт, доведеться об'їжджати. 

Ілона зіскочила зі стільця, кинувши столове приладдя, котре тримала в руках на тарілку.

— Не треба. Я сама, — сказала налякана, переводячи погляд з Богдана на Мира. І помітивши в очах останнього лють, хутко побігла на другий поверх. Та Мир все одно був швидше. 

— І де вона? — грізно запитав, перегородивши Ілоні дорогу до кімнати Зореслави. Та гучно ковтнула слину та відвела погляд. Завжди так робила, коли мала збрехати. Це вже він вивчив, спілкуючись з дівчиною останні два тижні. 

— Вона т-а-а-м… чесно… 

— А якщо перевірю? 

Ілона знову занервувала та глянула на телефон, котрий мала в руках. 

— Чекаєш повідомлення? І спеціально тягнеш час, затримуючи мене тут? 

— Ні, що ти… точніше, що ви… — наче задихаючись відповіла вона. 

Мир не любив, коли з нього робили дурня. Зовсім. А тому, не очікуючи довідатися правди від Ілони, розвернувся та увійшов до кімнати царівни. 

Зореслава стояла посеред кімнати в спідній білизні та тримала в руках рушник, котрим витирала волосся. З нього цівкою капала вода і світлі пасма здавалися на тон темнішими. 

— Стукати не вчили? — зухвало мовила, продовжуючи проводити рушником по волоссю. І її зовсім не турбував той факт, що Любомир витріщається на її практично оголене тіло. Навпаки, Зореслава була задоволена собою. Адже побачила в очах чоловіка щось хиже та водночас привабливе. 

— Збирайся швидко, бо ми вже запізнюємося, — бовкнув Мир та різко пішов геть. 

Ілона ж увійшла до кімнати та зачинила двері. Присіла на край ліжка. 

— Ти ледь не попалась, — пожурила подругу, — І мене не підставила. Якщо вони зрозуміють, що я брешу, більше не довірятимуть мені. 

Зореслава відкинула рушника та пішла у ванну. Взяла фен, аби висушити волосся, котре дивом встигла намочити. Адже вона повернулася кількома хвилинами раніше, і якби не повідомлення від Ілони, котра мало не вмерла від страху, вона б таки попалася. І вже завтра батько закрив би її в цьому маєтку, як в тій в'язниці. З нього станеться.