-2-

Відірватися від чорного седану, котрий слідкував за ними вдалося не одразу. Той хто їх пильнував добре знав свою роботу і був вправним водієм, тож Миру доводилося допомагати Богданові та скеровувати його. Для цього Мир дістав свій телефон та відкрив карту міста, і замість навігатора озвучував другові, коли та куди треба повернути. Богдан же слідкував лише за дорогою, намагаючись вправно маневрувати серед інших автівок та дбати про безпеку всіх пасажирів авто.

Ілона та Зореслава, котрі сиділи позаду та до цього моменту щось жваво обговорювали, раптово замовкли. Принишкли. І якщо Зореслава, котрій пальця в рот не клади, зі спокоєм в погляді дивилася по сторонах, то Ілона починала нервувати, заламуючи пальці рук. 

— Не хвилюйтеся, дівчата, — Богдан спробував заспокоїти їх, адже істерики нині ніхто з них не потребував. Та й часу у чоловіків на це не було. Вони мусили відірватися від переслідувачів та доставити дівчат у ресторан  де зараз мав обідати Крикливий. А вже потім повернути дівчат до університету, де вони б продовжили студіювати у місцевій бібліотеці. 

— Зберігайте спокій, ми майже відірвалися, — додав Мир, дивлячись у свій смартфон, — Бодя, зверни ось там, а потім другий  поворот вліво і ми на місці. Та якщо вони надумають… — Мир зробив невеличку паузу та глибоко вдихнув, миттєво видихаючи передчуття небезпеки, що клубилося неспокоєм у грудях, — Коротше, будь готовий до всього. 

Богдан та Любомир не перший день працювали разом і з пів слова розуміли один одного. Це не раз стало у пригоді їм під час ось таких екстремальних робочих моментів. Благо, було їх не так вже й багато. 

— Зрозумів, — Богдан кивнув та викрутив руль вправо, глянув у дзеркала, в кожне по черзі та обігнав стареньку ладу попереду них. А за мить він вже перевлаштовувався у інший ряд, аби згодом повернути вліво. Чорний седан позаду них зник з поля зору.

— Здається, відірвалися. Номера бачив? Запам'ятав? 

Мир сумнівався, що зловмисники користувалися власним авто і скоріше за все номера там крадені, але запам'ятав їх та вже встиг надіслати Панасові. З цим добром нехай він розбирається. 

— Зупинись біля того магазину, — Мир вирішив впевнитися, що їх більше не пасуть, а якщо “хвіст” все-таки є, то варто було б розгледіти, хто вони такі. В місті було не так багато бандюганів, котрі були готові піти на такі дії: залякування та викрадення. 

— Я піду куплю сигарет, а ти тут пильнуй, — додав, кинувши погляд на дівчат позаду. Ілона дивилася перед собою та все ще тряслася, як осиновий листочок, Зореслава ж впіймала його погляд і зневажливо цмокнувши язиком, відвернулася до вікна, — Блондинку, в першу чергу. 

Богдан кивнув, давлячись сміхом. Ілона насупилася, а царівна фиркнула, та промовила:

— Козел! 

Мир проігнорував репліку Зореслави та відстібнувши пасок, вийшов з авто. Обійшов його і дочекавшись, поки Бодя опустить скло, нахилився до нього та прошепотів: 

— Вези їх в ресторан, він за два квартали звідси, а я наздожену вас. 

Бодя вигнув брову. Запитально глянув на друга. 

— Є шанс, що наш переслідувач, то здохляк. 

Рот Боді округлився, утворюючи букву “о”. 

— Не хочу, аби нас намахав якийсь шмаркач.

— Зрозумів. 

Бодя кивнув головою.

— Ну, ми поїхали.

***

Коли автомобіль разом з Богданом та дівчатами зник за поворотом, Мир рушив до магазинчика. Зайшов в нього та сховався за однією з частин дверей. Так, аби йому було видно всі авто, котрі проїжджали по даній вулиці. Він дуже хотів помилитися цього разу й не мати ще однієї причини, аби бажати скрутити білявці шию. 

Бо існував шанс, що її невдала втеча з університету не була такою вже й невдалою, а гарно спланованим маневром, здатним відвернути його увагу. Він би не здивувався, враховуючи характер та поведінку Зореслави. Її нічого не лякає. Навіть загроза бути викраденою бог зна ким. Чи то дійсно така безстрашно, чи то дурна, Мир допетрати не міг. 

Коли перед очима промайнув знайомий вже седан, Мир вийшов з магазину та поспіхом повернув за ріг. Седан плавно рухався вузькою вуличкою та навіть не думав зупинятися. А отже, Миру варто було поквапитися, аби не проґавити й розгледіти потенційного викрадача. А ще не бути поміченим самому. 

Підійшовши до автомобіля підозрюваного на безпечну відстань, Мир дістав телефона та зробив кілька кадрів зловмисника. Потім написав повідомлення Богданові та рушив у бік ресторану. 

В грудині здіймалася справжнісінька буря з емоцій: гніву, злості та дикого непереборного бажання скрутити тонку шию одній юній особі. Бо саме через неї він потратив час дарма, та ще й хвилювання набралася бідна подружка цієї не зовсім мудрої особи. 

Кинувши кілька лайливих слів, Мир дістав цигарку та закурив. Лихо, та він через неї курити почав! Бо ніяких нервів не вистачить тут! І терпіння також. Ні, більше він не буде це терпіти й сьогодні ж ввечері розкаже все Афанасію. Нехай поговорить з донькою та наставить на путь істинний. Бо якщо вона не почне поводитися адекватно згідно з ситуацією… проблеми не уникнути. 

Потік думок Мира перервав голос Богдана. Він саме очікував на друга біля входу в ресторан та також курив. Богдан, на відміну, від Мира не мав ілюзій щодо своєї шкідливої звички й навіть не намагався позбутися її. 

— Вони всередині? З Афанасієм? — поцікавився Мир, стаючи поруч із другом.