16.Чотирнадцяте.

— Стасику, ти міг би взяти вихідний чотирнадцятого ?  - запитала Поліна , готуючи сніданок коханому чоловіку. 
 

— Сьогодні прогляну графік. А що , щось важливе у цей день? 
 

— Так, я хочу щоб ти був присутній цього дня о двадцятій годині вечора ,  на вечірці до дня закоханих. Заплановано один важливий дебют. Ну, і в цілому, хотілось би провести день закоханих з коханим чоловіком , - трохи саркастично відповіла дівчина.

Стас трохи зніяковів , бо памʼятав лише, що Нестеренку сьогодні треба зняти шви  , а  Котову призначити додаткові аналізи . Про те , який день , якого місяця , якого року він геть не памʼятав , тим паче про якийсь там день закоханих . Але заради Полюшки він викроїть  вечір і , навіть, намалював собі хрестик на руці , щоб не забути купити подарунок. 

 

Чотири дні пронеслися , молодий лікар ледь встигав вздрімнути. Операції, аналізи, антибіотики, перевʼязки , зняття швів…день Святого Валентина…

Поглянувши на годинник Стас зрозумів , що шалено запізнюється. Схватив змінний одяг і прямо в робочому халаті побіг на парковку за автомобілем . 
Поки флористка крутила букет із залишків квітів молодий чоловік переодягнувся прямо в автомобілі. 
А коли він , нарешті, дістався закладу  « Кафе на краю ночі » , зайшов в середину , то його здивуванню не було меж. За мікрофоном в чарівному маленькому чорному платтячку  з якимось милим пірʼячком по подолу стояла його Поля і читала вірші .

Хочу, як куля, летіти й рикошетити...

Летіти  й ранити, але не убивати...

Щоб через час ти зміг помітити,

Що хочеш ти мене своєю називати.

Хочу, щоб думав про мене постійно

Хотів зі мною зустрічі чекати...

І кожен день хотів би мене бачити

І кожну мить хотів би  цілувати...

Хочу в душі і в серці слід залишити

Такий міцний, що і через роки

Мого кохання нитками вишитий

Цей слід тримався назавжди.

Вона його не помітила, в її словах він чув образу і біль. І він розумів чому. Свої почуття до нього Поля трансформувала в чудовий вірш. 
Мабуть, він не заслуговує на таку прекрасну дружину.

Але і не планував її втратити. 
 

Полі аплодували всі , особливо молодий музикант , якого Стас колись бачив в кабінеті дружини. Богдан, здається. 
Він вискочив на імпровізовану сцену з маленьким милим букетиком  і гітарою. 
Поки Станіслав добирався до своєї дружини, Богдан вже затягнув пісеньку , не зводячи закоханого погляду з його Полюшки. Стасу це дуже не сподобалось, особливо коли він прислухався до слів пісні .

Ти божевільна лише з тим,

З ким хочеш божеволіти.

Ти , начебто , не з тим,

Бо ти завжди одна …

Навіщо ж з ним  час свій гаяти ?

Я обіцяю , що зі мною не будеш ти сумна

Я прожену твій сум, я хмари прожену

В твоїм житті ще сонечко засяє

Засяєш й ти , кохана, обіцяю!

Лише пусти мене в своє життя…
 

Стас аж завмер . Що тут в біса коється? Перевів свій погляд з закоханого музиканта на свою дружину, яка милесенько йому всміхалась і подарувала повітряний поцілунок , плескаючи в долоні.

— Охриніти, з днем закоханих, Стасику, - пробубнів він собі під носа і почав інтенсивно протискатися повз натовп до Поліни.

В душі шкребли кішки , а кулаки зуділи , бо так хотілось дати в морду цьому патлатому музикантику. А ще краще зарядити йому його ж балалайкою , закинути Поліну на плече і поїхати додому. Але ж він інтелігентний і дорослий чоловік, та й дружина не пробачить йому варварських методів. 
Діставшись Полі , чоловік підійшов до неї майже впритул, поклавши свою долоню їй на живіт. Притиснув тендітне жіноче тіло спиною до своїх грудей , гарячим диханням пропалюючи шкіру за вушком. Знайомий чоловічий одеколон огорнув Поліну ,  наче кокон. Дружину аж промурашило. 
 

— Дівчино, я хотів би вас вкрасти , - сексуально прохрипів  він на вушко Полі. 
— То вкрадіть…

— А ця каблучка просто прикраса , чи вдома вас чекає чоловік? - грайливо запитав Стас.

— Мій чоловік сьогодні на роботі , в нічну зміну. А я так боюсь ночувати сама. 

— Тоді скоріш у мій автомобіль. Чи маєте ще справи?  - запитав чоловік,  підштовхуючи до виходу . 

— Справи почекають. Хочу з тобою, Стасику. 
 

Вони захопили  верхній одяг і вийшли з закладу. На вулиці кружляли сніжинки. Полі хотілось співати і танцювати. Її чоловік не забув, приїхав до неї . Вони проведуть цю ніч разом, цю святкову ніч. Хоч її Стас людина не дуже романтична і день Святого Валентина для нього приблизно як день перукаря або день дурня. Але заради  неї він відклав всі свої важливі справи . І Поля це дуже цінувала. 
Стас пішов прогрівати авто, пообіцявши пригнати автомобіль до входу. А Поліна залишилася перекинутися парою слів з постійними відвідувачами, які вийшли на перекур.
Раптом двері відчинилися . З-за дверей показався Богдан в самому лише светрі , без куртки. Він вхопив її за руку і сказав 

— Поліно, чому ти вже тікаєш? Ще ж рано? Я сподівався провести час з тобою. Тобі сподобалась моя пісня? Я написав її для тебе. 
— Дякую, Богдане. Пісня чудова, але це недоречно. В мене є чоловік. І я збираюсь додому разом з ним , - мʼяко , але наполегливо відповіла дівчина. 
— Поля, а чи потрібен тобі такий чоловік, який згадує про тебе, лише як півень в дупу ключе? Я хочу бути з тобою і присвятити своє життя лише тобі, зробити тебе центром  мого всесвіту.
— Пробач, але центр мого всесвіту чекає на мене в машині. До побачення, Богдане, - просто і невимушено відповіла Поліна і пішла в напрямку чоловікового автомобіля.