2. Пост

Свєта із жахом подивилася на календар: понеділок. Її тіло не слухалося і відмовлялося вставати із ліжка. Вона була прикута до нього своїми страхами. Школа. Свят. Небезпека. SOS.

— Дочко, вставай! На тебе чекає смачний сніданок  і школа, — мама Свєти промовила бадьорим голосом і відкрила фіранки. Сонячне проміння проникло в спальну і ласкаво пригріло Свєтині щічки.  

— Мамо, так хочеться побути вдома. Не хочу іти до школи, — пожалілася Свєта і вибралася із теплого покривала.

— Ти завжди з радістю ходила до гімназії і ніколи не пропускала уроки. Що з тобою таке? Якась ти дивна стала, — мама спантеличено подивилася на свою дочку, начебто намагалася зрозуміти її переміни в поведінці.

Свєта промовчала і не захотіла розповідати про Свята. Тим паче, можливо, вона роздула з мухи слона і ніхто не буде знущатися з неї, як часто буває в американських серіалах з новенькими.

— Та все чудово, як завжди, — дівчина вирішила приспати материну тривогу й пішла у ванну кімнату вмиватися і приводити себе в порядок.

— Сніданок чекає, — промовила мама і вийшла із кімнати, повіривши Свєті на слово.

Дівчина швидко зібралася, хоча страх і тривога не покинули її душу. Вона все думала, як пройде цей навчальний тиждень і вже з нетерпінням чекала наступних вихідних.

— Та хоч прожуй, дитино! — мама здивувалася тому, як її дочка поглинала сніданок. Так, наче за нею гналися сотні скажених собак.

Свєта не зважала на неї слова, тому що вирішила ще прогулятися перед школою, щоб заспокоїти свої нерви та налаштуватися на правильний лад.  Свіже повітря додало їй сил, і вона змогла відчути себе на мить щасливою та безтурботною.

Маленькі школярі весело мчали в школу, щоб на перервах грати в ігри, зависати в телефонах і дражнити своїх однокласників. В їх серцях вже  почало зароджуватися зло, яке йшло із соціальних мереж: агресивні відео і пісні пропагандували аморальний стиль так само, як в 30-40-х Гітлер пропагандував нацистський режим та расизм.

Свєта уповільнила крок, школа здавалася їй величезним монстром, який збирається прожувати її тіло і викинути на смітник, не залишивши нічого доброго в її душі.

― Ей, новенька, ― хтось гукнув її.

Свєта почала молилася про себе, щоб це не був Свят, її нещодавній знайомий. Чомусь вона знала наперед чим закінчиться продовження розмови з ним.

― Новенька, я до тебе звертаюся, ти така дика, що не повернеш своє обличчя до співрозмовника, ― в голосі з’явилися невдоволені нотки.

― У мене є ім’я. Я навчаюся в цій школі понад два тижні, ― огризнулася Свєта.

― Вибач, я часто люблю прогулювати школу, що не запам’ятовую імен і прізвищ. Як тебе звати?

― Cвєта, ― дівчина повернулася до свого співрозмовника. Точніше, як виявилося до співрозмовниці.

― Таня. Приємно познайомитися, ― дівчина протягнула руку і трішки нахилилася, тому що різниця в зрості становила між дівчатами більш як десять сантиметрів.

Висока Таня та мініатюрна Свєта походили більше на учительку та ученицю середніх класів. Свєта не бачила цю дівчину раніше, але їй було важко уявити, щоб це була її однокласниця. Таня була схожа на пацанку, яка курила і гуляла з хлопцями по занедбаним районам. Брудні кросівки, довга сорочка і сині джинси – все це свідчило про відсутність стилю і дівчачої енергетики.  Свєта звернула увагу на Таніні нігті: залишки старого чорного манікюру, як у рокерів із 90-х та холодний погляд, наче в одинокого вовка. Свєта не розуміла, чим змогла привернути увагу цієї дівчини.

― Мені треба, щоб ти сфотографувалася зі мною, ― промовила нарешті Таня, помітивши, що Свєта пильно роздивляється її.

― Що???  Навіщо??? ― Таня вразила своїм проханням новеньку.

― Ми такі різні, а для мого блогу ―  це буде знахідка, а не фотографія, ― спокійно відповіла Таня.

― Я змушена відмовити тобі. Це вже схоже на цирк. Другий день поспіль зі мною знайомляться дивні люди і намагаються вплутати в щось таке, що не піддається моїй логіці.

― Я що не перша хто хоче фото з тобою? ― посміхнулася Таня.

―  Як тобі сказати. Я тебе не знаю, ти не моя подруга. Мені важко продовжувати цю безглузду розмову. Мені треба вже на уроки.

― Зануда, ― прокричала їй вслід Таня.

Свєта оминала школярів і поспішала зникнути з поля зору нової знайомої.  Дівчинка відчувала себе мавпочкою на арені цирку, яку показували глядачам. Тільки от це був Інтернет, а не випадкове циркове шоу. Свєта не знала, що творилося в голові у цієї пацанки, тому вирішила по скоріше розпрощатися з нею.

В коридорі гімназії Свєта заворожено йшла та спостерігала за десятками облич, які синхронно повертали свої голови і опускали власні очі в телефони.

Свєта була чужою серед цих дітей: вона рідко робила фото і тільки іноді дзвонила по телефону батькам. Чомусь електронний пристрій, який юнаки та дівчата не випускали із рук, не притягував її.

Зайшовши в клас, дівчина привіталася зі своїми новими однокласниками, однак ті лишень покивали на її привітання. Ніколи ще Свєта не відчувала себе такою непотрібною та покинутою. Її однокласники не розділяли Свєтин поганий настрій, вони мило щебетали, іноді подивляючись на годинник на стіні.