Розділ 1. Ольга і Макс

Зранку сніжило, проте згодом сніг перетворився на дощ, і зараз на асфальті виблискували калюжі. Дощ вщух, на Одесу опустився туман — типова зимова погода.

Залишався тиждень до Різдва, але святкового настрою не було. Ольга Сергіївна залюбки залишилися б вдома, випила кави, можливо, подивилася б різдвяну мелодраму. Але за графіком світло мали вимкнути десь за пів години, і не хотілося сидіти на самоті, в тиші, ще й без кави. Після кожного блекауту Ольга Сергіївна з сумом дивилася на свою кава-машину і згадувала, що перед війною покупка цього приладу здавалася чудовою ідеєю.

Тож Ольга вирішила трохи прогулятися містом, знайти кав'ярню з генератором і випити кави, а там же щось точно придумається...

Людей на вулицях було мало — туман та вологість відлякували навіть найстійкіших шанувальників міських прогулянок. Але в цьому тумані привітно світилися вогники гірлянди на вітрині якоїсь крамнички. Дивно, ще кілька днів тому її тут не було, а це приміщення займав якийсь безликий офіс. Ольга підійшла ближче і побачила над вітриною неоновий напис «Gifts». Чомусь подумала про дари волхвів та Різдво і вирішила зайти.

Всередині було тепло, пахло кавою та імбирним печивом. Проте Ольга подумала, що джерелом тих пахощів є ароматичні свічки — на полицях їх стояло багато, у важких скляних стаканах, у сувенірних кружках, у простих металевих банках... А ще там було чимало різдвяних прикрас та новорічних сувенірів. Снігові кулі та декоративні ліхтарі, пряникові будиночки та ялинки, фігурки ельфів та Санта Клауса, сніговиків та пінгвинів... Ольга хотіла роздивитися їх ближче — чи то в крамниці було дещо тьмяне освітлення, чи то була гра тіней та світла, чи жінка недостатньо добре бачила без окулярів, та на хвилину їй здалося, що декоративні каруселі обертаються надто швидко як для механічних іграшок, всередині скляних куль падає справжній сніг, а декоративні ліхтарики загадково мерехтять у сутінках.

— Чим можу Вам допомогти? — почула Ольга жіночий голос за спиною. Продавчиня (а, може, й власниця крамниці) увійшла так тихо, що здавалося, ніби вона телепортувалася сюди з іншого місця — можливо, з Північного полюсу, як зовсім недоречно подумала Ольга Сергіївна.  

— Та  я поки й сама не вирішила, що саме мені треба...

— Шукаєте різдвяні подарунки? — запитала жінка.

Ольга Сергіївна, звісно, збиралася купити подарунки синові, сестрі, племінниці, найкращій подрузі та, мабуть, сувеніри деяким колегам. Але зазвичай вона шукала щось практичне, потрібне у господарстві. Раніше, до війни, це було б кухонне приладдя, рушники чи щось таке. Сьогодні — ліхтарі, термокружки чи ковдри. Але снігові кулі чи ялинкові прикраси? Ні, навряд чи.

Ольга Сергіївна зітхнула і відповіла:

— Відверто кажучи, я зайшла сюди тому, що побачила в тумані вогники вашої гірлянди і подумала...

— Авжеж, саме це і мало статися. Тобто я ж недаремно повісила гірлянду і замовила неонову вивіску, — весело відповіла власниця крамниці. Ольга Сергіївна вирішила, що це і є власниця ще до того, як почула про вивіску, адже це і так відчувалося. Жінка була не просто впевнена у собі, вона поводилася як королева цього трохи дивного, але по-своєму прекрасного королівства.

Ольга Сергіївна так її подумки і назвала — Королева. Невисока, струнка, з порцеляново-білою шкірою і шовковистим рудим волоссям, Королева на перший погляд здавалася зовсім юною. Але погляд темних очей видавав її вік. Уважний і трохи сумний погляд, ніби Королева живе на світі так давно, що бачила майже ВСЕ. «Саме так, великими літерами написане», — подумала Ольга Сергіївна.

— А що Ви скажете про подарунок собі, коханій? — весело запитала Королева.

Ольга Сергіївна замислилася. Вона вже багато років не робила імпульсивних покупок. Так, інколи могла потішити себе, купити модний парфум або оту кава-машину. Та шоразу така покупка ставала результатом тривалих роздумів. А сувеніри Ольга Сергіївна взагалі не покупала. Декоративні статуетки, вази, ароматичні свічки — все це вона вважала мотлохом. Але так було не завжди.

Юна Оля дуже любила зимові свята — і Різдво, і Новий рік. Їй подобався грудень, навіть з його туманами та низьким сірим небом, бо видавався таким затишним. Щороку вона повинна була купити хоча б одну ялинкову прикрасу — це було їхньою сімейною традицією та свого роду ритуалом, наче така турбота про дім та свято гарантували щастя. Інші ритуали Оля також виконувала старанно — робила вінок із свічками, гадала, готувала дванадцять страв, спочатку разом з мамою, потім сама, загадувала бажання... З роками Ольга Сергіївна все більше часу та сил приділяла роботі і все менше — святам.

Віру ж в різдвяну магію вона втратила так давно, що вже й сама не пам'ятала коли. Та зараз, здається, був слушний момент, щоб згадати про наближення свята.

— А чому б і ні? — сказала Ольга. — Знаєте, я так давно не купувала собі різдвяних подарунків.

— Це ми зараз виправимо! Не поспішайте, — Королева таємничо посміхнулася. — Подумайте, про що Ви завжди мріяли, але з якихось причин так і не купили, наприклад, тому що місця для цього не було, або річ геть непрактична і взагалі...

— Снігова куля! — вихопилось у Ольги. Вона відповіла, майже не замислившись, і тільки тепер зрозуміла, що саме цієї речі їй і не вистачало. — Знаєте, така скляна куля, а всередині якась фігурка або будиночок, і якщо струсити її, то піде сніг...

— Звісно знаю! — посміхнулася Королева. Вона на якусь мить замислилася, а потім сказала — І навіть маю дещо, що Вам точно сподобається.

Вона підійшла до одного зі стелажів і серед кількох снігових куль вибрала одну, середнього розміру, але важку, на масивній дерев'яній підставці, з таємничим мерехтінням сніжинок усередині.

— Так, саме ця. Ось, погляньте, —  Королева величним жестом простягнула кулю Ользі. — Ексклюзивна річ, унікальний дизайн, ручна робота.

Ольга зачаровано дивилася на снігову кулю. Всередині була якась будівля, і то дуже знайома. Та це ж Одеська кірха! Тобто ж, звісно, Лютеранська церква святого Павла. Це було сам те, чого Ольга хотіла, хоча ще хвилину назад не могла би цього і сформулювати. З кірхою були пов'язані найтепліші спогади її юності.