Розділ 28: Прокляття

Я ніяк не очікувала побачити його так скоро. Сподівалася, що до завтра встигну підготуватись, а він вже тут. Підняв очі й глянув прямо на мене, наче точно знав, де я стою.

Поруч із ним ішов ректор і про щось тихо розповідав Крістоферу.

Що ти забув тут так рано? Приїхав-таки забрати мене? Е ні, я так просто не здамся.

Коли королівська делегація пройшла, студенти нарешті рушили до їдальні. Але як можна хоч шматок проковтнути після цього?

Мені ще й пощастило сісти поруч із дівицями, які саме з захопленням обговорювали мого чоловіка, час від часу зиркаючи на мене в очікуванні реакції.

— Наш новий король такий молодий… Шкода, що вже одружений.

— Щось я не бачила, щоб він хоча б привітав її. Може, не все так гладко, і він планує підшукати собі нову.

Терпіння, як ви знаєте, не моя сильна сторона, тож, звісно, я не втрималася.

— Можу хоч зараз познайомити, якщо ти потягнеш роль його дружини.

Запанувала тиша. Не схоже, що дівчина була готова до такої відповіді.

— Що тут відбувається? — спитала Тея, яка саме підійшла до столу.

— Крістофер тут. Он дівчата дуже хочуть за нього вийти, — пояснила я.

— Бідненькі… Зовсім не дружать з головою, — співчутливо зітхнула подруга.

А я, все одно не маючи апетиту, вирішила повернутися до кімнати.

Тільки там на мене чекав несподіваний сюрприз.

— Як ти сюди потрапив? — я аж застигла в дверях.

— Не з’їм я тебе, не переймайся, просто поговоримо, — відповів мій чоловік, що стояв посеред кімнати, ніби не знав, куди себе подіти. Виглядав він тут максимально чужим.

— Не хочу я з тобою говорити. Йди з моєї кімнати.

— Нам треба поговорити, хочеш ти цього чи ні, — його голос звучав напружено, а мене вже починала накривати паніка.

Я спробувала вискочити за двері, але він виявився швидшим: схопив мене за руку й клацнув замком.

— Стій! Я нічого тобі не зроблю. Просто послухай.

Крістофер і справді відійшов на кілька кроків, піднявши руки долонями вперед.

— Не підходь! Стій там!

— Я ж пообіцяв. Стою.

— Ти вже багато чого обіцяв. Чому я маю тобі вірити?! — зірвалась я на крик. Ні, я не істеричка, але цих емоцій було вже надто багато, щоб мовчати. Так, я злюся. Бо стільки разів було сказано красиві слова, стільки переконань — і ось ми тут. Що йому взагалі треба?

— Марія, я тебе дуже прошу, повернись у палац.

— Ти мене за дурепу тримаєш? Щоб я повернулась до тебе? Оце вже ні. Тільки через мій труп.

— Ти не розумієш…

— Я все чудово розумію! Я нікуди не повернусь! Геть із моєї кімнати! Тут у тебе немає влади!

— Марія, ми обидва загинемо. Саме труп від тебе й залишиться.

— Ти мені погрожуєш?!

— Я не погрожую. Це шлюбне прокляття спрацювало.

Що?

Це звучало як повна нісенітниця. Яке ще прокляття?

— Про що ти говориш? Ти прокляв мене?

— Не я! Це магія нас прокляла, бо ми уклали шлюб без її згоди.

Я стояла, мов громом уражена, намагаючись зрозуміти хоч щось. Ніколи такого не чула.

— Поясни.

Я присіла на краєчок ліжка, бо голова йшла обертом.

— На церемонії щось пішло не так, — почав він. — Під час обітниць браслети мали з’явитись на наших зап’ястях самі, магічно. Але цього не сталось. Я дозволив королю надіти їх вручну. Таке буває, це не заборонено. Але далі треба було завершити церемонію: магічно синхронізуватись, щоб не виникло проблем із народженням дитини. А ми не синхронізувались. І тепер наші магічні здібності нас і вбивають — їм бракує цілісності.

— То зніми ці браслети!

— Марія, я не можу. Їх не можна зняти. Якщо один із нас помре до синхронізації — помре і другий.

— І що, єдиний спосіб — через ліжко? Я не спатиму з тобою!

— Це був би найшвидший спосіб… Але не єдиний. Достатньо просто бути поруч. Чим ближче — тим краще. Навіть спати поряд достатньо. Тоді десь за два-три місяці все мине.

— Я тобі ні слова не вірю! Ти брешеш, як дихаєш! І думаєш, я клюну на ці казочки? Ні! Вали до свого палацу сам!

— Хочеш сказати, ти не втрачаєш свідомість і тебе не мучать різкі головні болі?

— Нічого мене не мучить! А якщо й болить голова, то тільки через тебе! Відчиняй двері й іди!

— Я трохи зачекаю… Бо не хочу робити це силою. Я й так тебе вже налякав. Але запаморочення почнуться вже ось-ось, і далі буде лише гірше.

Дякую, любий читачу, що читаєш цю історію! Буду вдячна за підписку, аби не пропустити нові цікаві події.