Розділ 21: День навчання

— Вставай, сонько, сьогодні ж пари.

— Які ще пари? Я ж тільки прилягла… Точно. Навчання.

Я зірвалася з ліжка — наш перший навчальний день! Тея вже була зібрана: у формі, причесана, ще й мій одяг встигла приготувати.

— Дякую, що б я без тебе робила! — кинула я, вибігаючи з вбиральні й натягуючи спідницю.

Ви бачили цю форму? Це не одяг, а знущання над смаком. Піджак — до середини сідниць, сорочка з коміром-стійкою, спідниця-трапеція до середини ікри, і якісь дивні черевики з квадратними носами. Може, її можна буде трохи перешити? Ну хоч трошки! Це ж нудота якась.

— Маріє, про що замріялася? Ми ж на сніданок запізнимося!

Точно! Цікаво, що смачненького сьогодні приготує Марта? Одна згадка — і рот наповнився слиною, а живіт голосно заурчав.

— Та йду вже, йду! От навчуся телепортувати людей — і будемо туди-сюди переміщатися.

— Не сумніваюся, — усміхнулась Тея. — А поки що — ніжками, швиденько. Я голодна.

Вже майже однією ногою за дверима я почула оклик Теї:

— Стій, а сумку ти зібрати не хочеш? Які в тебе пари?

Ну от. Я ж не винна, що зранку голова взагалі не працює. Я — сова. Люблю робити щось після ситного обіду, а не бігти кудись о цій жахливій порі.

Де я кинула той розклад?.. Переривши всі шухляди, нарешті згадала, куди його всунула. Так-с, подивимось.

Інд. розклад занять студентки Марії Адангарс

Ого. Ну і прізвище. Справді — майже королівське. Хоча мені моя стара, добра Голобородько якось рідніше. Але гаразд, може, вдасться розлучитися.

Індивідуальний розклад занять студентки Марії Адангарс:

Першодень

9:15 — Історія Співдружності

12:00 — Фізична підготовка

15:15 — Інд. Теорія побудови порталів

Другодень

9:15 — Теорія людської магії

12:00 — Інд. практика

21:30 — Астрономія та картографія

Середнець

9:15 — Різновиди магії та способи захисту

12:00 — Фізична підготовка

15:15 — Інд. практика

Квадрець

9:15 — Особливості етикету рас

12:00 — Фізика магічних потоків

15:15 — Інд. практика

П’ятендень

11:00 — Співпідготовка

Субота

Вихідний
 

Я ошелешено підняла очі на Тею.

— Що? — здивувалася вона.

— Я ніколи не питала, але… скільки у вас днів у тижні?

— Шість, звісно, — відповіла вона, ніби я спитала щось на рівні «а дихати обов’язково?».

— У нас на Землі — сім.

— Навіщо? — ще більше здивувалася вона. — Шість — магічне число. Все зав’язано на ньому: шість місяців — один сезон, Студень поступово змінює Літожар, шість тижнів у місяці і шість днів у тижні. В годині — 60 хвилин, 6 годин панує темрява, 6 — світло, а решта  по шість — перехід між ними.

— Добре, зрозуміло. А який сьогодні день?

— Середнець. О, у нас перші дві пари співпадають. А далі в тебе — індивідуальне заняття з наставником.

— І що мені треба взяти?

— Зошити. Форму зможемо переодягти тут, якщо встигнемо забігти.

— Добре, — нарешті зібралася я. — То пішли снідати.

— Тея, а як ти орієнтуєшся, котра зараз година? — поцікавилася я, поспішно наздоганяючи подругу.

Ай справді, весь час, поки я була на відборі, саме Тея мене збирала і приводила, а як тут узагалі орієнтуватися в часі?

— Що значить — як? — аж зупинилася вона. — Та по світилу ж.

Я не зрозуміла ані слова. Мій зосереджено-тупуватий вираз обличчя чудово це видавав.

— Тобі не пояснили? — здивувалася вона.

— Я думала, що вже звикла до Вельмаріну… Але чим далі, тим більше виявляється, що я купу всього не знаю.

Ось, наприклад, я тільки сьогодні вранці дізналася, що в мого чоловіка прізвище — Адангарс.

— Що таке «прізвище»?

— Ну… Адангарс — це ж не прізвище?

— Ні, це ім’я роду. Ім’я першого в роді. Далі кожен із родини носить це ім’я як друге.

— І так усюди?

Мабуть, ні. У Вельмаріні — точно, але ж у кожному королівстві свої закони. Може, в людей є щось схоже.

— Так а що з часом?

— Я точно не знаю, як правильно пояснити… — зам’ялася вона. — У веймонів трохи відрізняється. Краще запитай у Ігнатуса на індивідуальних заняттях. А я тебе на пари і так проведу.

Знову якісь магічні штуки, про які я нічого не знаю.

Нашвидкуруч поснідавши — під чергову порцію зойків від Марти, яка, схоже, страждала щоранку незалежно від погоди й фази місяця, — ми ледь устигли на мою першу пару в Академії.

Я застигла в передчутті, не наважуючись переступити поріг. Із кабінету чувся галас — це миттєво відкинуло мене у спогади про студентське життя.

Я ж тоді втекла до інституту, не бажаючи далі жити з батьком та його новою родиною. На бюджет не пройшла, тож доводилося одночасно працювати й вчитися, щоб мати змогу вижити й оплачувати навчання. На якесь кіношне, «справжнє» студентське життя не було ані часу, ані сил. Ледь встигала закривати ті предмети, які, як я тоді думала, не знадобляться в житті. Сконцентрувалася на важливому й роботі. Іншого вибору в мене не було.