Розділ 11: Новини які валять з ніг

Чекати я не вмію. Особливо в такій неясній ситуації. Та мене ж ледь не затоптав натовп. Треба вчитися переміщатися — з моєю удачею ця навичка життєво необхідна.

Тому я вийшла з лазарету і пішла. Куди? В кімнату? Було б правильним рішенням.

Ні. Повернуся на бал.

Та я орієнтувалася на цьому поверсі поганенько. Минулого разу мене проводила Тея. Точно, Тея! Вона вже має щось знати. Побіжу в кімнату — скоріш за все, вона мене чекає.

Три повороти навмання — і я таки знайшла знайомий коридор. Та я роблю успіхи.

Наше крило зі спальнями було надто людним — ніхто не сидів у своїх кімнатах. Дівчата товклися купками і мали доволі кепський вигляд. Он дівчина з порваним рукавом, а в Кхари взагалі синяк під оком.

— Боги, Маріє! Де тебе носило?! — підбігла Кріс. — Я бачила, як ти впала, а далі натовп мене просто виніс. Ти ціла?

— Так, нормально. Мене Ігнатус переніс. Що, в дідька, сталося?

— Та не знаю. Нас розігнали по кімнатах. Мені не здалося — королеву арештували?

— Я теж чула. І нічого не розумію. Що це було?

Неподалік на підлозі сиділа Мерісоль, заливаючись слізьми. Такою я її ще не бачила.

— Це якась помилка… Тітка не могла… Дейлана… Я мала стати його дружиною…

— Про що ти верзеш? — спитала я.

— Що неясного?! Дейлана намагався вбити маг повітря. Але тітка? Вона його мати! Це був хтось інший. Це все ти, мерзотниця! — вона схопилася й кинулася на Анну.

— Ай! Відтягніть від мене цю божевільну!

Один чоловік намагався розборонити дівчат, але йому явно бракувало сил. Учетверо ми ледь заспокоїли Мерісоль і відтягли її від Анни.

— Та всядься вже, — нарешті гаркнула Кхара. Лише їй вдалося посадити ту невгамовну назад на підлогу.

— До чого тут Анна?

— А ти що, знаєш ще хоч одного мага повітря в цьому замку? Звісно це ця сучка! Не змогла охомутати Дейлана, от і хотіла його вбити!

— Та я й не планувала за нього заміж! Це мої батьки хотіли!

— Побільше бреши. Хто тут буде проти влади?

Від цих криків у мене розболілася голова. Я просто пішла в кімнату. Досить з мене порожніх істерик. Все одно нічого корисного тут не дізнаюся.

— Леді Маріє, з вами все добре? — Тея одразу кинулася в обійми.

— Все в порядку, я ціла. Тея, ти щось знаєш?

— Нам заборонили пліткувати й розігнали по кімнатах. Я взагалі смутно розумію, що сталося.

Ясно. Значить, сьогодні нічого не дізнаємося. Сподіваюся, з принцом усе буде добре.

Через усі хвилювання я думала, що не зможу заснути. Але настільки втомилася, що відключилася, щойно голова торкнулася подушки.

— Так, вона спить… Звісно, передам…

Моє пробудження було різким. Це ж треба було так вирубитися.

— Хто там, Тея?

— О, леді Маріє, ви прокинулися? Тут л’єр Крістофер хотів з вами поговорити.

Тільки цього не вистачало… Мені б у душ, та й підводку я вчора не змила.

— Він може почекати хвилинку?

Я помчала хоч трохи додати собі людського вигляду. Я так часто запізнювалася на навчання й роботу, що давно освоїла навички зборів зі швидкістю метеора. Тому вже за чотири хвилини була готова.

— Дякую, що прийняли так рано, леді Маріє. Я дуже переживав за вас учора, але мав нагальніші справи.

Крістофер був у тому ж костюмі, що й вчора, з мішками під очима та скуйовдженим волоссям. Це не заважало йому тримати в руках квіти, схоже, варварськи зірвані з першого-ліпшого куща. Та чи це не мило?

— Не хвилюйтеся. Я доросла дівчинка, можу про себе подбати.

— Навіть не сумнівався у ваших досягненнях, — посміхнувся він.

— Я розумію, мабуть, це таємниця, але… Я можу дізнатися…

— Що вчора сталося? — здогадався він.

Я кивнула. Цікавість мене просто розпирала.

— Я можу покластися на вас? Поки не зроблять офіційної заяви?

— Звісно. Я мовчатиму.

— Учора, по завершенню весільної церемонії, на принца Дейлана вплинув маг повітря. Він просто почав задихатися. А потім я побачив, як королева чаклує над ним. Її магія зосереджена в руках — вона направляла її прямо на сина.

— Я не розумію… Яка мати таке вчинить? Це все звучить… абсурдно.

— Я бачив це на власні очі. А коли її вивели, дія магії припинилася. І з Дейланом все в порядку.

— Це якийсь абсурд… — я досі не вірила, що королева Жардін могла бути на таке здатна.

— У королеви були мотиви. Я сам був присутній під час допиту. Вона зізналася, що намагалася позбутися конкуренток, отруївши вино. Та прорахувалася — бо і принц налигався, хоч зазвичай вина не п’є. І Мерісоль, на яку вона ставила, теж. Розумієш, в королівській родині змалку вчать не вживати алкоголь, бо його найлегше отруїти.

Все одно щось тут не так. Та Крістофер, здається, вірив у те, що казав.

— І що тепер буде? Суд? — спитала я.

— Ні, суд не знадобиться.

— Як це?

— Королева… чи то зрозуміла, що накоїла, чи в неї помутнів розум… Вона скоїла самогубство цієї ночі.

— Що? — от зараз я справді злякалася.

— Не переживай, прошу. Все скінчилося. Змову викрито. Ти в безпеці. Я ніколи не дам тебе образити.

Крістофер сидів дуже близько. Його сині очі заворожували, а впевненість у голосі — заспокоювала. Хотілося вірити його словам, та всі ці події… Вони лякали. Як можна почуватися в безпеці в місці, де мати здатна на таке?

— Крістофере, я не можу збагнути, як таке можливо. Королева не виглядала як людина, здатна нашкодити власному синові.

— Пам’ятаєш, ти розповідала мені про розмову Мерісоль з тіткою? Королева хотіла посадити на трон свою племінницю поряд із сином. Та вчора, перед святом, Дейлан заявив, що відмовиться від трону. Що це все фарс і він хоче подорожувати світами.

— І ти думаєш, саме за це вона хотіла його вбити? Батьки не завжди згодні з дітьми, але ж…

— Це не вперше. Під час її власного відбору також загинули кілька претенденток.

Це все… жорстоко.

— Маріє, я розумію, це важко переварити, — було видно, що Крістофер нервує: він постійно запускав руку у волосся. — Але я давно хотів зізнатися… З першого дня, як ми з тобою познайомилися, — (так, я пам’ятаю це “знайомство” карети з його носом) — ти не перестаєш мене дивувати. Ти справжня, щира… І… я, здається, закохався в тебе. Як хлопчисько.