Розділ 8: Різновиди магії і болячки

Хто це шепоче над моїм ліжком? Я що, не зачинила двері?

Відкрила одне око, потім друге — відчуття, ніби хтось піску насипав прямо на рогівку. Проморгалася. Біла стеля, білі меблі, тюль на вікнах теж білий. Лише небо за вікном лишалося лавандовим. Хоч щось стабільне у цьому світі.

— Марія прокинулась!

Та навіщо так кричати? Голова зараз вибухне…

— Води… — прошепотіла я пересохлими губами.

До мене одразу нахилилася мила веймон з ефектними вертикальними зіницями, допомогла сісти й подала воду.

Нарешті змогла нормально озирнутися. Кімната точно була не моя — ліжко вузьке, тверде, з обох боків прикрите ширмами. З-за однієї з них з’явився стурбований Крістофер.

— Яке щастя, ти прокинулась!

— Що сталося? Це… магічне виснаження? — спитала я. Невже магія справді так виносить?

— Ні. Ти нічого дивного не помітила під час обіду?

Мені не сподобались ці запитання.

— Та кажи вже нормально, що трапилося?

— Вас отруїли.

Що? Знову?!

— Нас тут за дурних тримають, чи як? Ану викладай, що тут, чорт забирай, коїться!

— Добре, добре. Розповім. Тільки тому, що ти маєш кільце доступу до інформації й зможеш допомогти слідкувати за іншими дівчатами.

Він замовк на мить, ніби збирався з думками.

— Нас обвели навколо пальця, як дітей. Хтось дуже хоче посадити на трон свою претендентку. Є підозра, що це спроба захоплення влади. Після першого інциденту з отруєнням нас змусили повірити, що це випадковість. Та дівчина, яка нібито перетворювала воду на отруту — ми знову її знайшли, і виявилось, що її магія зовсім інша. Потім зникнення ще однієї дівчини — нібито її екіпаж пограбували розбійники. Але чому не забрали нічого цінного? Вона ж із дуже заможної родини. Де вимога викупу? Її тіло не знайшли, тож є шанс, що вона жива.

— Якщо хтось прибирає конкуренток, то навіщо нападати на дівчину, яка вже вибула? — помітила я нестиковку.

— Не знаю. Може, вона щось почула… щось таке, через що її вирішили прибрати.

І тут я згадала свою підслухану розмову.

— Крістофере, Мерісоль саме говорила з тіткою про те, що когось треба прибрати!

Невже це вона розчищає собі дорогу? Здається, наважилася… А що? Вона б змогла.

— Не думаю, що це вона.

— Як це — ні?! Я ж чула розмову, вона казала: «її треба прибрати», а потім саме ця дівчина зникає і не повертається додому. Це точно вона!

— Мерісоль лежить без тями.

— Що?

Я ніяк не могла второпати — та що, в біса, відбувається?

— Вино, яке ви пили під час обіду, було отруєне, — сказав Крістофер.

— Але я ж тільки пригубила. Ні присмаку, ні запаху, та й самопочуття було нормальне…

— Якби не твої магічні експерименти, то яд би не подіяв у такій малій кількості. Але ти себе сильно ослабила.

Але ж принц! Він же весь вечір пив! Мабуть, вдув цілу пляшку! За нього я по-справжньому злякалася.

— А як Дейлан? Він випив дуже багато!

— Йому стало зле під час зборів. Екстрена допомога врятувала йому життя. Неймовірне везіння — бо випив він справді чимало. Анна взагалі не постраждала — не встигла й ковтнути. Шу — демониця, на неї отрута не діє. Мерісоль випила келих, а Рута — два. Коли стало зле принцу, одразу перевірили їжу, напої, побігли в кімнати дівчат. Мерісоль у важкому стані, але має отямитись. А от Рута…

Він замовк.

Мене вдарило, ніби холодною водою облили. Одне діло — здогадки, розслідування, мов у детективі. Але Рута… Я ж тільки нещодавно з нею розмовляла. Як же так…

— Із Мерісоль теж не все просто, тому ми знову в глухому куті. Тепер палац — уже не таке й безпечне місце, вибач, Маріє.

Якби це вона отруїла вино, сама б не напилася до напівсмерті. То хто ж за цим стоїть? І навіщо? Якщо хочуть перемоги своєї претендентки, навіщо тоді отруювати принца?

Ще два дні мене протримали в лазареті. Хоч я й почувалася цілком нормально. Але на душі — наче кішки скребли.

Наші ряди порідшали. Від дівчат нічого не приховували, тому ще четверо претенденток вирішили: краще додому. І правильно. Якби могла — теж би втекла. Життя якось дорожче за корону. Тим паче, я не хочу заміж за Дейлана. Але вибору немає. Шанс вижити у Відборі все ж вищий, ніж ніякого шансу — під колесами маршрутки.

Мерісоль нарешті прийшла до тями. І одразу влаштувала виставу: кричала на весь палац, що її хотіли вбити, і вимагала знайти винного. От курка. Паскудний характер нічим не виправиш, навіть отруєнням.

Дейлан заходив провідати. Мені здається, його образ ловеласа й гульвіси — це роль. А насправді він серйозніший і глибший, ніж здається. Чи це мені просто хочеться в це вірити…

За Рутою приїхали батьки. На честь трагедії оголосили тиждень жалоби. Весь замок одягнувся в біле. Вигляд у всіх був такий, ніби ми на зйомках містичного серіалу.

Нарешті мене відпустили. І щойно я ступила за двері лазарету, на мене з розгону налетіла Тея.

— Леді Маріє! Я так злякалася!

— Тея, ти чи не єдина, кого я справді рада бачити.

За весь час, відколи я живу в палаці, вона — єдина, хто безкорисливо підкаже, якщо я щось роблю не так, допоможе і підтримає. Я вже не уявляю без неї свого життя. Якщо чесно, іноді я забуваю, що вона моя служниця. 

— Ну чого ти ревеш, дурненька, — Тея почала хнюпати носом. — Мене так легко не позбутися. Я як бур’ян серед тендітних квіточок — вічно жива й трохи дратую.

— Ну що ви таке кажете! Який бур’ян? Ви тут найдостойніша бути королевою. 

— Не час тобі мізки вправляти, пішли вже в кімнату. Я б зараз убила за тепленьку ванну. Мммм…

Виявилося, я не так вже й багато пропустила: винних досі шукають. Ну бо не могло ж отруєне вино само зʼявитися на нашому столі. Бал перенесли на тиждень. Дивно, що взагалі не скасували — я б скасувала, які танці коли Рута…. Сумно це.

Тея теревенила про все на світі — на радощах, що я жива. А мені було нудно, як на концерті на святі села у моєї бабусі. Там, де хор співає пісні, від яких у тебе вуха скручуються в трубочку, а дід Василь грає на баяні, як одержимий. Коротше, романтика.